Країна башт. Гірська Сванетія

МИ ВИБРАЛИСЯ на кам’яну 800-літню башту і, міцно тримаючись за балки даху, визирнули вниз. З висоти 25 метрів ми побачили багато інших стародавніх башт, що здіймалися над Местіа, регіональним центром Сванетії (Грузія).

Ціллю нашої подорожі власне й було побачити знамениті сванетські башти. У цьому мальовничому місці час ніби зупинився, і ми потрапили в добу  середньовіччя. Довкола лежали пагорбисті долини, вистелені зеленим соковитим килимом, і височіли могутні гори із засніженими вершинами.

Подорож Сванетією

Наша поїздка до гірської Сванетії почалась у Зугдіді, що неподалік Чорного моря. Ранок видався погожим, і нам було видно білосніжні шпилі гір. Ми добралися до ущелини, якою тече річка Інгурі, і повільно попливли нею. По обидва боки зеленів ліс, в якому буяли папороті, азалії, лаври та кущі кремового рододендрону.

Під вечір наша група дісталася мальовничого села Бечо. Воно притулилося до підніжжя величної гори Ушби, що має дві гранітні вершини. Ці вкриті льодовиками шпилі притягують до себе альпіністів, як полум’я свічки — нічних метеликів. Ушбу, висота якої становить 4710 метрів, часто називають «кавказьким Маттергорном».

Виснажені та голодні, ми зупинили місцевого пастуха, щоб купити в нього на вечерю вівцю. Уже невдовзі ми сиділи навколо вогнища і, насолоджуючись гостинністю наших сванетських друзів, смакували мцваді — грузинським шашликом. До нього нам подали свіжий лаваш, спечений на дровах у глиняній печі. А завершилась трапеза келихом запашного Сапераві, сухого червоного вина.

Наступного ранку наша група прибула до Местіа. Власне тут, дивлячись зі старовинної башти, ми зрозуміли, що Сванетія — один з найгарніших гірських районів світу. За 45 кілометрів від Местіа на висоті 2200 метрів над рівнем моря розкинулося село Ушгулі.

Щоб дістатися до цього високогірного поселення, ми просувались вузькою безлюдною дорогою. З одного боку дороги здіймалася гора, а з другого — лежало провалля, яким текла річка. Коли ми врешті добралися до Ушгулі, то зрозуміли, що наші зусилля не марні. Перед нами відкрилася незабутня картина: між безладно розкиданими будинками стояли поодинокі середньовічні башти. Позаду них височіла могутня гора Шхара. Її білосніжна шата аж виблискувала на фоні темно-блакитного альпійського неба.

Шхара є найвищою горою Грузії. Вона сягає 5201 метра заввишки і належить до Безенгійської стіни — 12-кілометрового гірського масиву. Цю «стіну» утворюють гори майже однакової висоти, які входять до складу Головного Кавказького хребта. Його довжина становить 1207 кілометрів. Тут, окрім гір, куди не кинеш оком, видніються зелені долини. Однак дістатися до цих долин можуть лише найвідважніші або ті, хто називає Сванетію своїм домом.

Мешканці Сванетії

Свани, жителі Сванетії,— це старовинний народ, який має власну мову і культуру. Ще з давніх-давен було відомо, що вони не дозволяли нікому панувати над собою. У XVIII столітті один мандрівник сказав, що свани «заснували суспільство нового типу, в якому найважливішою є свобода волі людини».

Своєю винятковою свободою свани завдячують двом чинникам. По-перше, цей народ був захищений від вторгнення інших народів височезними неприступними горами. По-друге, кожна сім’я могла зберігати свою незалежність,  ховаючись у власній башті. В ній свани знаходили сховок від ворожих нападів, а також рятувалися від сніжних лавин, що засипали менші будівлі.

Життя у башті

Одна сім’я сванів запросила нас відвідати свою башту, яка датується XII століттям. Фортеця складалася з двох частин: самої башти, яку називають мурквам, і сполученого з нею житлового будинку, що називають кор. На першому поверсі кору було місце для розведення великого вогнища — джерела світла й тепла. Тут також стояло масивне дерев’яне крісло для патріарха. Він був головою великої сім’ї, до якої належали його дружина, сини та невістки. Кожна жінка по черзі займалась господарством. До її обов’язків входило молоти борошно, пекти хліб, прибирати, годувати худобу і підтримувати вогнище.

Величезна башта була збудована з каміння і покрита штукатуркою. Вона мала чотири поверхи, що здіймалися над приєднаним до неї двоповерховим будинком. Коли ми перейшли з будинку в башту, то минуло кілька секунд, перш ніж наші очі призвичаїлися до приглушеного освітлення. На нижніх поверхах цього приміщення зберігали воду, борошно, фрукти, сир, вино і м’ясо.

У час небезпеки сім’я могла жити на середньому й нижньому поверхах. Останній поверх, вкритий дахом зі сланцю, служив для оборони і мав бійниці. Один подорожній, який завітав сюди в XIX столітті, розповів, що тут не було «жодної влади, яка могла б приймати рішення і розв’язувати суперечки, тому мешканці часто бралися за зброю». Кожна сім’я була готова воювати, захищаючи свої інтереси.

Коли ми повернулись додому, нас переповнювало почуття вдячності Єгові, який створив цей мальовничий гірський край. Ми роздумували про стародавніх мешканців сванетських башт, які зможуть жити в Божому новому світі. Тоді ніхто не будуватиме башт або інших оборонних споруд, оскільки Біблія обіцяє, що «буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив» (Михея 4:4; Римлян 8:21, 22).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Top: Paata Vardanashvili