Морський делікатес із клешнями

В одному з ресторанів Нью-Йорка за  столиком сидять кілька зголоднілих відвідувачів. Вони вправно відкривають столовими приборами панцирі велетенських створінь, схожих на жуків. Їх не бентежить те, що з тарілок на них дивляться витрішкуваті очі на рухомих стебельцях. Вже за кілька хвилин гості з насолодою розжовують ніжне солодкувате м’ясце. Що ж це за делікатес, який приносить їм таке шалене задоволення? Це омари, тобто лобстери, яких ще називають «морськими жуками».

 А ЧОМУ омарів називають «морськими жуками»? Бо саме на жуків, на думку рибалок, були схожі морські створіння з твердими панцирами, які повзали по палубах їхніх човнів.

Проте існує ще одна подібність. Протягом XVIII століття північно-східне узбережжя США було вкрите омарами, наче роями жуків. Цих ракоподібних збирали, щоб удобрювати ними поля. Їх використовували як наживку під час риболовлі. А також вони входили у меню в’язнів. Омари були настільки поширеними в тій території, що наймані робітники добилися в суді рішення, згідно з яким заборонялося кормити їх омарами частіше ніж тричі на тиждень.

Натомість мешканці віддалених від океану районів споживали омарів рідко. Чому? Тому що мертві омари швидко псуються і їх не можна засолювати чи сушити. Однак до середини ХІХ століття виробники навчилися консервувати омарів, тож цей морський делікатес став доступним для більшої кількості людей. А завдяки появі залізничних шляхів з’явилась можливість розвозити омарів по всьому США. Попит на цей вишуканий товар швидко зростав. Все ж транспортувати живих омарів доволі дорого, тому такою розкішшю могли ласувати лише багаті люди.

Сьогодні омарів різних видів виловлюють в узбережних територіях по цілому світі. Скажімо, в Атлантичному океані — від канадської провінції Ньюфаундленд до американського штату Північна Кароліна — водиться американський омар. Але найбільшим постачальником омарів на міжнародному ринку вважається штат Мен, що на північному сході США. Саме звідси живих і приготованих омарів експортують у різні куточки світу. Лише за один авіапереліт постачальники можуть відправити аж 36 287 кілограмів омарів.

Часто гуртовим експортом продуктів харчування займаються корпорації, отримуючи від цього великі прибутки. Але омарів експортують окремі місцеві рибалки. Вони не розводять їх штучно в спеціальних інкубаторах, а просто виловлюють у природному середовищі, наприклад в Атлантичному океані.

Ловля омарів

Аби дізнатись більше про ловлю омарів, «Пробудись!» звернувся до Джека, який вже в четвертому поколінні займається цим промислом у порту Бар-Харбор (штат Мен). Коли Джеку було сімнадцять, він почав виловлювати омарів у тому ж порту, що і його прадід. Дружина Джека Аннетт  теж займається цієї справою. «Я одружилася з рибалкою,— розповідає Аннетт.— Перших два роки я була помічницею на човні Джека, а згодом придбала власний човен».

Як же Джек і Аннетт ловлять цих морських створінь? Аннетт каже: «Ми беремо кіш для ловлі омарів, тобто спеціальну прямокутну металеву клітку з маленьким отвором, і кладемо туди відкритий мішок з приманкою, зазвичай оселедцем». Потім ці клітки прикріпляють до буїв. «Кожен рибалка маркує свої буї іншим кольором, аби їх було легко розпізнати»,— пояснює Аннетт.

Тоді цю клітку кидають у воду, і вона спускається на дно океану, а кольоровий буй майорить над поверхнею, що допомагає рибалці впізнати свою власність. «Ці клітки залишаються у воді кілька днів,— продовжує Аннетт,— після чого ми повертаємося і витягуємо їх на борт. Омарів, яких дістають із клітки, відразу міряють». Сумлінні рибалки, як Джек і Аннетт, викидають назад в океан маленьких омарів і декотрих самок, які можуть дати потомство.

Згодом рибалки прямують до поблизьких причалів, де продають свій живий товар. Хоча існують певні групи, які співпрацюють між собою, зазвичай місцеві рибалки не підписують жодних контрактів, а просто продають омарів місцевим торговцям. Як ми вже згадували, рідко хто займається штучним розведенням омарів. «Деякі рибалки отримали дозвіл виловлювати самок, які виношують яйця,— розповідає Джек.— Коли з яєць вилуплюються личинки омарів, їх протягом короткого часу вирощують, а тоді спускають у воду. Завдяки цьому виживає більша кількість омарів».

Ловлю омарів не назвеш легким заробітком чи швидким способом збагачення. Але ті, хто займається цієї справою, назвуть вам і чимало переваг. Їм подобається мати власний маленький бізнес, продовжувати місцевий і родинний промисел, а також насолоджуватись життям і працею на узбережжі. Та найбільше задоволення рибалки отримують від того, що цей морський делікатес з клешнями приносить особливу насолоду його цінувальникам у різних куточках світу.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 12]

НЕБЕЗПЕЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Хоча ловля омарів може видаватись безпечною справою, все ж це не так. Наприклад, як повідомляє Національний інститут охорони здоров’я і праці, «з 1993 по 1997 роки рівень виробничої смертності серед ловців омарів у штаті Мен становив 14 осіб на 100 000 рибалок, які мають ліцензії,— зазначає цей інститут.— А це в 2,5 раза більше ніж середній національний показник рівня смертності в усіх інших галузях промисловості (тобто 4,8 на 100 000 працівників)».

Згідно з даними цього інституту, берегова охорона США виявила, що «ловці омарів часто заплутуються на палубі в порожніх клітках, які викидають за борт, і тонуть, оскільки не здатні звільнитися із пастки або вибратися на корабель». У 1999—2000 роках проводилось опитування, в якому взяло участь 103 рибалки. Майже троє з чотирьох сказали, що колись заплутувались у клітці, хоча й не всі вони опинялися за бортом. Тому рибалкам слід зважати на заходи безпеки: мати при собі відповідні інструменти, з допомогою яких можна було б звільнитися з клітки, або пильнувати, щоб не заплутатись у ній.

[Ілюстрації на сторінках 10, 11]

1. Джек витягує клітку з омарами

2. Аннетт і Джек дістають омарів через маленький отвір у металевій сітці

3. Кожного омара вимірюють спеціальним приладом