Про страту Ісуса і двох злочинців на стовпі мук в Євангелії сказано: «Юдеї попросили Пилата, аби засудженим поламали ноги й познімали їхні тіла» (Івана 19:31).

Згідно з юдейським законом, тіло страченого злочинця не можна було залишати на ніч на стовпі (Повторення Закону 21:22, 23). Юдеї, напевно, застосовували цей закон і до тих, кого страчували на стовпі римляни. Засудженим ламали ноги, що прискорювало їхню смерть, і тому їх можна було поховати ще до суботи, яка починалася із заходом сонця.

Нерідко під час таких страт руки і ноги засудженого прибивали цвяхами до стовпа. Коли стовп піднімали, людина починала відчувати нестерпні муки, тому що все її тіло трималося лише на цих цвяхах. Щоб зробити вдих, засуджений мав спиратися на один або кілька цвяхів, якими були прибиті його ноги. Однак якщо кістки його ніг були переламані, він не міг цього робити. У такому разі смерть наступала дуже швидко — чи від больового шоку, чи від того, що людина не могла дихати.

Праща — це зброя, якою Давид убив велетня Ґоліята. Мабуть, Давид навчився користуватися нею ще в дитинстві, коли випасав овець (1 Самуїла 17:40—50).

Зображення пращі можна побачити на багатьох витворах мистецтва стародавнього Єгипту та Ассирії. Ця зброя складалася з гнізда у вигляді кишеньки, зробленої зі шкіри чи тканини, до якого кріпилися два ремінці чи дві мотузки. Пращник клав у це гніздо гладкий або округлий камінь діаметром 5—8 сантиметрів, що важив близько 250 грамів. Потім він обертав пращу над головою і випускав одну мотузку. Завдяки цьому камінь стрімко вилітав із пращі і влучав у ціль.

При розкопках на Близькому Сході було знайдено велику кількість каменів, які в давнину використовували для метання з пращі під час війни. Досвідчені воїни метали каміння з такою силою, що воно могло летіти зі швидкістю 160—240 кілометрів на годину. Вчені не мають одностайної думки, чи мала праща таку саму дальність ураження, як лук. Однак не виникає сумнівів щодо її смертоносної дії (Суддів 20:16).