Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Подорож найдовшим у світі тролейбусним маршрутом

Подорож найдовшим у світі тролейбусним маршрутом

Подорож найдовшим у світі тролейбусним маршрутом

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В УКРАЇНІ

Чи можна за декілька гривень зазнати незабутніх вражень? Так, якщо придбати квиток на найдовший у світі 95-кілометровий тролейбусний маршрут. Подорож розпочинається у Сімферополі, центрі Кримського півострова, і завершується в Ялті, яка розкинулась на залитому сонцем узбережжі Чорного моря. Рушаймо разом з нами у захопливу мандрівку!

БІЛЯ Сімферопольського транспортного управління нас зустрічає Георгій Михайлович Славний. Пан Славний працює тут з 1959 року і, звичайно, знає свою справу. Спершу він веде нас у музей транспорту, де представлено фотографії тих, хто будував цю тролейбусну лінію. «Тролейбусу потрібна не лише мощена дорога,— пояснює він.— Будівельники спорудили сотні веж, які тримають електричний кабель, що простягається на багато кілометрів. А для постачання енергії інженери запроектували електростанції».

—Для чого ж подорожувати по такому довгому гірському маршруту тролейбусами, а не звичайними автобусами? — поцікавились ми.

—Тролейбуси екологічно чистіші, ніж автобуси з бензиновим двигуном,— каже наш гід.— Ми використовуємо їх, бо намагаємося зберегти нашу спадщину одвічних гір і первісну красу узбережжя.

—Але чи кілька автобусів справді можуть так зашкодити? — запитуємо ми.

—Якби ж то кілька! — чуємо у відповідь.— Не так давно тролейбуси були дуже популярними і відправлялися впродовж літа кожних три — чотири хвилини, здійснюючи 400 рейсів за день.

На цьому ми закінчуємо розмову і вже готові розпочати мандрівку.

Подорож розпочинається

Місце нашої відправки — Сімферопольська тролейбусна станція. Над нами простягаються десятки електричних кабелів, які виглядають, наче сріблясте плетиво. Ось і каси. Придбавши квитки, ми сідаємо у 52-й тролейбус. Поїхали!

Проїхавши близько 30 кілометрів, тролейбус починає підніматися вгору. Незабаром ми опиняємося у тіні височенних природних хмарочосів, від яких віє прохолодою. Стрімкі схили, порослі вічнозеленими й широколистяними деревами, спадають у засніжені долини. Виїхавши на вершину, ми затамували подих перед захопливим спуском. З вікна видно звивисту дорогу, що тягнеться аж до горизонту. Завдяки міцним гальмам водій зменшує велику швидкість, яку встиг набрати тролейбус. Ось ми і внизу — цілі і неушкоджені!

Ми в’їжджаємо у місто Алушту, повертаємо направо і рухаємось на південь вздовж узбережжя. Зліва від нас — Чорне море. Справа, наче захисний мур, височать величні Кримські гори.

Трохи далі, на околиці села Пушкіно, перед нами відкривається панорама на Ведмідь-гору. Згідно з місцевою легендою, велетенський ведмідь перетворився на скелю, коли пробував випити Чорне море. Ведмідь нахилився, щоб зробити великий ковток, і його голова так і залишилась під водою. Я подумав: «Чому селяни не кажуть, що ведмідь упав у воду, бо випив забагато вина? Адже ми проїжджали чимало виноградників». Взагалі це край вин і батьківщина Масандрівського виноградника, переможця міжнародних змагань.

Далі, у селі Нікіта, ми висідаємо з тролейбуса і прямуємо до Нікітського ботанічного саду. Цей сад можна назвати міжнародним, оскільки тут зібрано тисячі рослин з усього світу. З нашим досвідченим гідом Тамарою ми насолоджуємось ароматом великих вічнозелених рослин, що біля входу. «Це ліванські кедри,— пояснює вона.— Саме ці величні дерева використовував Соломон для побудови храму». Наш гід не помилився, оскільки в Біблії повідомляється, що для будівництва тої колосальної споруди Соломон використовував багато кедрів (1 Царів 5:20—32).

Простуючи зручною гравійною доріжкою, ми натрапляємо на клумбу колючих кущів. «Це троянди,— каже Тамара.— У саду їх 200 видів. Вони цвітуть наприкінці травня і на початку червня». Згодом опиняємось перед безбарвним кущем заввишки 2,5 метра. «А це паротія перська (залізне дерево),— розповідає Тамара, якій явно подобається ця рослина.— Паротія подібна до металу: вона настільки важка, що тоне у воді, і така міцна, що її можна забивати, як цвяшки». Після цікавої прогулянки ми знову з радістю сідаємо у тролейбус, щоб трохи перепочити до нашої кінцевої зупинки — Ялти. Багато хто пам’ятає це місто, оскільки в Лівадійському палаці відбулась історична Кримська конференція 1945 року. На цій конференції зібрались голови трьох держав-союзників, щоб обговорити остаточний напад на нацистську Німеччину та її окупацію.

Повернення

Наближається вечір, і вже час повертатись додому. З вікон тролейбуса ми бачимо дітей, які обабіч дороги продають букети різноманітних квітів. Зацікавившись, ми виходимо з тролейбуса, і нас відразу оточує група завзятих «підприємців». «Як називаються ці білосніжні квіти?» — запитую рудувату 15-річну Яну. «Проліски»,— гордо відповідає вона. «Ми збираємо їх ось на тому схилі рано-вранці, як тільки починає танути сніг»,— додає дівчина, показуючи велике узгір’я на протилежному боці дороги.

Ми знову сідаємо в тролейбус, який «підстрибуючи», довозить нас додому. Наче діти, які щойно вперше проїхалися на «американських гірках», ми хочемо повторити нашу подорож!

[Карти на сторінках 22, 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

УКРАЇНА

КРИМ

Чорне море

СІМФЕРОПОЛЬ

↓ гора Чатирдаг

Алушта

Пушкіно

↓ Ведмідь-гора

Нікіта

↓ Масандра

Ялта

Лівадія

гора Ай-Петрі

Алупка

[Ілюстрація на сторінках 22, 23]

Гора Ай-Петрі.

[Ілюстрації на сторінці 23]

Палац Воронцова в Алупці.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Мармурова печера, гора Чатирдаг.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ведмідь-гора.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Замок «Ластівчине гніздо», Ялта.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Погріб з Масандрівським вином у Ялті, пляшки хересу 1775 року.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Найвищий кримський водоспад Учансу заввишки 98,5 метра, Ялта.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Історичний Лівадійський палац в Ялті.