Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Бог підтримував мене в усіх моїх бідах

Бог підтримував мене в усіх моїх бідах

Бог підтримував мене в усіх моїх бідах

Розповіла Вікторія Койоі

«Ми більше нічим не можемо допомогти вашій дочці. Вона буде змушена до кінця життя ходити на милицях і носити ортопедичні апарати»,— сказав лікар моїй мамі. Мене огорнув розпач! Що ж я робитиму, якщо не зможу ходити?

Я НАРОДИЛАСЯ 17 листопада 1949 року в мексиканському містечку Тапачула (штат Ч’япас) і була старшою з чотирьох дітей. Ніщо не провіщало біди, аж раптом у віці шести місяців я перестала повзати і вільно рухатися. Через два місяці я вже взагалі не могла поворухнутись. Інші дітки в Тапачулі мали подібні проблеми, а місцеві лікарі лише розводили руками. Тому зі столиці, Мехіко, приїхав ортопед і почав обстежувати нас. Врешті він поставив усім страшний діагноз — поліомієліт.

Коли я мала три роки, мені зробили операцію на стегні, обидвох колінах і щиколотках. Пізніше хвороба вразила і праве плече. В шість років мене забрали до Мехіко для подальшого лікування в дитячому госпіталі. Мама тоді працювала на фермі, тож я жила в столиці з бабусею. Але більшість часу мені доводилось перебувати в лікарні.

Приблизно у вісім років мій стан трохи поліпшився. Та згодом хвороба знову загострилась, і мої ноги стали цілком нерухомі. Власне тоді лікарі сказали, що я буду змушена до кінця життя ходити на милицях і носити ортопедичні апарати.

За перших 15 років життя я перенесла 25 різних операцій. Мені оперували хребет, ноги, коліна, щиколотки і пальці ніг. Потім наставав довгий період реабілітації. Після однієї з операцій мені наклали на ноги гіпс. Коли ж його зняли, треба було робити вправи, які завдавали сильного болю.

Справжня потіха

Коли мені було 11 і я одужувала після чергової операції, приїхала мама. Свідки Єгови розповіли їй про Ісуса, який, будучи на землі, зціляв хворих. А один паралізований чоловік завдяки Ісусовому чуду навіть почав ходити. Мама дала мені журнал «Вартова башта», який видавали Свідки. Я ховала його під подушкою, але одного дня він зник. Журнал знайшли й забрали медсестри, а мене висварили за те, що читаю його.

Через рік знову приїхала мама. Вона вже вивчала Біблію зі Свідками і привезла мені книжку «Від раю втраченого до раю відновленого» *. Мама сказала: «Якщо хочеш жити в обіцяному новому світі, де Ісус зможе зцілити тебе, мусиш вивчати Боже Слово». Тож у віці 14 років попри бабусину протидію я почала вивчати зі Свідками Біблію. Наступного року мені довелося залишити лікарню, оскільки вона була лише для дітей молодшого віку.

Боротьба з труднощами

Я почувалась пригніченою. Через опір бабусі мені не залишалось нічого іншого, як повернутися до батьків. Але вдома чекали свої проблеми, бо тато сильно пив. Якийсь час я навіть думала, що немає змісту далі жити і найліпше отруїтися. Все ж я продовжувала вивчати Біблію, і це дуже допомогло мені. Роздуми про Божу обіцянку перетворити землю в рай додавали мені сили.

Згодом я вже розповідала іншим про чудову біблійну надію (Ісаї 2:4; 9:5, 6; 11:6—9; Об’явлення 21:3, 4). А 8 травня 1968 року, коли мені було 18, я охрестилася і стала Свідком Єгови. З 1974-го я щомісяця присвячую понад 70 годин дуже важливій праці — ділюсь з людьми надією, що допомагає мені жити.

Змістовне і щасливе життя

Пройшов певний час, і ми з мамою переїхали до міста Тіхуана, неподалік кордону між Мексикою та США. Нове помешкання цілком задовольняє наші потреби. Вдома я здебільшого пересуваюсь завдяки ортопедичним апаратам і милицям, а готую, перу й прасую, сидячи в інвалідному візку. У служіння я їжджу на електричному візку, який пристосований до моїх потреб.

Я проповідую людям від дому до дому і на вулицях. Крім того, мені подобається відвідувати місцеву лікарню і розповідати про біблійні обіцянки тим, хто чекає на прийом до лікаря. Закінчивши проповідування, я їду на базар, купую усе необхідне і повертаюся додому, щоб допомогти мамі в хатній роботі.

Аби заробити на життя, я продаю вживаний одяг. Мамі вже 78 років, здоров’я її дуже слабеньке, оскільки вона перенесла три інфаркти. Тож я слідкую, щоб мама приймала ліки і правильно харчувалась. Попри наші проблеми зі здоров’ям ми намагаємося відвідувати всі зібрання. Понад 30 осіб, з якими я вивчала Біблію, нині також вірно служать Єгові.

Я впевнена, що біблійна обітниця обов’язково сповниться і «тоді буде скакати кривий, немов олень». А поки що мене потішають Божі слова: «Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Ісаї 35:6; 41:10) *.

[Примітки]

^ абз. 10 Опублікована Свідками Єгови у 1958 році, але вже не друкується.

^ абз. 18 Вікторія Койоі померла 30 листопада 2009 року у віці 60 років, а її мама — 5 липня 2009-го.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Уже в сім років я носила ортопедичні апарати для ніг

[Ілюстрація на сторінці 13]

Я їжджу в служіння на електричному візку, пристосованому до моїх потреб