ОДИН чоловік їхав поїздом до Нью-​Йорка. У вагоні на підлозі він знайшов брошурку, в якій говорилося, що «людська душа помирає». Це зацікавило того чоловіка, який був пастором методистсько-єпископальної церкви, і він почав читати брошурку. Прочитане здивувало його. Раніше він ніколи не сумнівався в тому, що душа безсмертна. Чоловік не знав, хто був автором тієї брошурки. Проте наведені в ній докази ґрунтувалися на Біблії і здалися чоловікові логічними. Тому матеріал заслуговував ретельного вивчення.

Цим пастором був Джордж Сторс. Вищезгаданий випадок стався 1837 року. Цього ж року Чарлз Дарвін уперше занотував деякі свої міркування, котрі лягли в основу його еволюційної теорії. Світ усе ще був релігійним, і більшість людей вірили в Бога. Багато хто читав Біблію і вважав її авторитетним джерелом.

Пізніше Сторс довідався, що автором брошурки був Генрі Ґрю з Філадельфії (штат Пенсільванія). Ґрю був переконаний, що саме́ «писання... пояснює себе найліпше». Ґрю та його однодумці вивчали Біблію для того, щоб узгодити своє життя і поклоніння з її настановами. Завдяки такому вивченню вони зрозуміли важливі біблійні істини.

Сторс під впливом праці Ґрю уважно дослідив, що Біблія говорить про душу, й обговорив це питання з іншими пасторами. Після п’яти років ретельних досліджень Сторс вирішив зрештою оприлюднити дорогоцінну біблійну істину, яку він віднайшов. Спочатку він виголосив одну недільну проповідь. Це було 1842 року. Однак Сторс бачив, що для повного роз’яснення цього питання потрібно виголосити ще кілька проповідей. Усього він виголосив шість проповідей про смертність людської душі й опублікував їх у праці, яка так і називалася «Шість проповідей». Сторс порівняв біблійні вірші, щоб виявити важливу істину, поховану під богозневажними доктринами загальновизнаного християнства.

Біблія говорить, що в нагороду за свою вірність помазані послідовники Ісуса отримують безсмертя (1 Коринфян 15:50—56). Сторс міркував: якщо безсмертя є нагородою для вірних, то душі нечестивих не можуть бути безсмертними. Він не робив припущень, натомість звертався до Біблії. Сторс навів слова з Матвія 10:28: «Бійтеся того, хто може як тіло, так і душу погубити в геє́ні». Отже, душу можна знищити. Він також вказав на слова з Єзекіїля 18:4: «Душа, що грішить, — вона помре». Коли Сторс взяв до уваги цілу Біблію, то відкрив для себе всю повноту цієї важливої істини. Він писав: «Якщо припустити, що я правильно розумію це питання, то багато біблійних уривків, які у світлі загальноприйнятого погляду були неясними, набувають змісту, стають зрозумілими, захопливими і спонукують до дій».

А що сказати про такі біблійні вірші, як Юди 7? Там говориться: «Содом і Гоморра та довколишні міста теж свого часу погрузли в блуді та неприродно використовували плоть; вони також стали для нас застережливим прикладом, зазнавши суду й покарання вічним вогнем». Прочитавши цей уривок, дехто може дійти висновку, що душі тих, хто був знищений у Содомі й Гоморрі, вічно мучаться у вогні. Сторс писав: «Порівняймо біблійні вірші». Після цього він процитував 2 Петра 2:5, 6: «[Бог] не стримався від покарання стародавнього світу, а зберіг Ноя... коли спровадив потоп на світ безбожних людей... він засудив міста Содом і Гоморру, спопеливши їх та показавши безбожним приклад того, що́ станеться». Бог спопелив Содом і Гоморру, знищивши ці міста назавжди разом з їхніми мешканцями.

Сторс писав: «Слова Петра прояснюють сказане Юдою. При порівнянні обох уривків чітко видно, наскільки Бог був невдоволений грішниками... Божі присуди, виконані над стародавнім світом, а саме Содомом і Гоморрою, є незмінним і постійним, або «вічним», застереженням, пересторогою чи «прикладом» для всіх людей світу». Тож Юда говорить, що Содом і Гоморра були знищені вогнем назавжди. Але це жодним чином не суперечить тому, що людська душа є смертною.

Сторс брав до уваги цілу Біблію, а не лише ті вірші, які підтримували його погляд. Він розглядав кожен вірш у контексті і порівнював його із загальним змістом Біблії. Коли Сторсу здавалося, що якийсь вірш суперечить іншим, він досліджував усе Святе Письмо, щоб знайти логічне пояснення.

Серед тих, хто тісно спілкувався з Джорджем Сторсом, був молодий чоловік, який збирався організувати групу вивчення Біблії в Піттсбурзі (Пенсільванія). Його звали Чарлз Тейз Рассел. Одна з його перших статей на біблійну тему була опублікована 1876 року в журналі «Дослідник Біблії» (англ.), редактором якого був Сторс. Рассел визнав, що на його погляди вплинули більш ранні дослідники Біблії. Почавши видавати «Сіонську Вартову башту», він цінував допомогу Сторса, яку той надавав йому особисто і в листах.

У віці 18 років Чарлз Рассел організував групу вивчення Біблії і започаткував ефективний метод дослідження Святого Письма. Дослідник Біблії Александр Макміллан описує цей метод так: «Хтось один піднімав питання, яке всі починали обговорювати. Потім розглядали всі пов’язані з цим питанням вірші. Коли бачили гармонійний зв’язок між усіма цими віршами, то робили остаточний висновок і записували його».

Рассел був переконаний, що вся Біблія є гармонійною і послідовною книгою і що зміст Біблії узгоджується з принципами її Автора, Бога. Коли якийсь біблійний уривок було важко зрозуміти, Рассел вважав, що його слід розглядати у світлі інших уривків.

Рассел, Сторс чи Ґрю не були першими, хто вважав, що Біблія може пояснювати себе сама. Цей метод використовував ще Ісус Христос, Засновник християнства. Він розкривав значення якогось біблійного вірша за допомогою багатьох інших  віршів. Якось фарисеї осуджували його учнів, тому що ті зривали колоски в суботу. Ісус, пославшись на 1 Самуїла 21:7, показав їм, як слід розуміти закон про суботу. Релігійні провідники добре знали історію про те, як Давид та його люди їли хліби представлення. Ісус звернув їхню увагу на Закон, який говорив, що тільки священики з роду Аарона могли споживати цей хліб (Вихід 29:32, 33; Левит 24:9). Незважаючи на це, Давиду було дозволено їсти хліби представлення. Навівши переконливі доводи, Ісус на завершення процитував слова з книги Осії: «Якби ви зрозуміли, що означає вислів «хочу милосердя, а не жертви», то не засуджували б невинних» (Матвія 12:1—8). Який же чудовий приклад того, як досягати правильного розуміння, порівнюючи біблійні вірші!

Послідовники Ісуса теж порівнювали біблійні уривки, щоб пояснити якийсь вірш. Коли апостол Павло проповідував людям у Фессалоніках, «він пояснював і доводив з Писань, що Христу необхідно було постраждати і воскреснути з мертвих» (Дії 17:2, 3). Павло також пояснював Біблію за допомогою самої ж Біблії у своїх листах, які написав під Божим натхненням. Наприклад, у Листі до євреїв він один за одним цитував біблійні вірші на доказ того, що Закон був тінню прийдешніх благ (Євреїв 10:1—18).

Тож як бачимо, щирі дослідники Біблії XIX і XX століть просто відновили біблійну традицію, якої дотримувались перші християни. Метод порівнювання біблійних віршів застосовується і в журналі «Вартова башта» (2 Фессалонікійців 2:15). Коли Свідки Єгови аналізують якийсь біблійний уривок, то використовують саме цей метод.

Як ми можемо наслідувати приклад Ісуса та його вірних послідовників, коли читаємо Біблію? Насамперед слід розглянути контекст вірша, який нас цікавить. А як завдяки контексту можна зрозуміти значення? Візьмімо для прикладу слова Ісуса з Матвія 16:28: «Правду кажу вам: серед тих, що тут стоять, є особи, які не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина людського, котрий приходить у своєму царстві». Хтось може думати, що ці слова не сповнились, оскільки учні Ісуса, які їх чули, померли раніше, ніж було встановлене Боже Царство в небі. В одній праці про даний вірш навіть сказано: «Це передбачення не сповнилось, і пізніше християни стали пояснювати, що воно має символічне значення» («Інтерпретерс Байбл»).

Однак контекст цього вірша, а також паралельних віршів з Євангелій від Марка і Луки допомагає правильно його розуміти. Що написав Матвій відразу після цитованих вище слів? Він написав ось що: «Через шість днів Ісус взяв із собою на високу гору Петра, Якова та його брата, Івана, і з ними більше нікого не було. Там, на горі, Ісус преобразився перед ними» (Матвія 17:1, 2). Марко і Лука також наводили слова Ісуса про Царство у контексті Ісусового преображення (Марка 9:1—8; Луки 9:27—36). Його прихід у царській владі учні побачили завдяки преображенню, коли Ісус з’явився у славі перед трьома апостолами. Це підтвердив Петро. Згадуючи преображення, очевидцем якого він став, Петро говорить про «силу й присутність нашого Господа Ісуса Христа» (2 Петра 1:16—18).

А що, коли, розглянувши контекст, ти все одно не розумієш якийсь вірш? Тоді спробуй порівняти його з іншими біблійними віршами, беручи до уваги загальний зміст Біблії. Допомогою в цьому може послужити «Переклад нового світу  Святого Письма» (англ.), доступний нині 57 мовами. Цей переклад містить посилання на інші вірші. У багатьох виданнях цього перекладу посилання наведені в колонці по центру кожної сторінки. У виданні «Перекладу нового світу Святого Письма» (з примітками) таких посилань налічується понад 125 000. У передмові до цього видання сказано: «Уважно порівнявши посилання на полях і розглянувши примітки під текстом, можна побачити дивовижну узгодженість усіх 66 книг Біблії. Це доводить, що вони складають одну книгу, автором якої є Бог».

Подивімось, як посилання на полях допомагають зрозуміти окремі вірші. Візьмімо для прикладу історію Аврама, або Авраама. Поміркуй над таким запитанням: хто взяв на себе провід, коли Аврам та його родина виходили з Ура? У Буття 11:31 сказано: «Взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота... і Сару, невістку свою... та й вийшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися». Прочитавши цей уривок, можна дійти висновку, що провід взяв на себе Терах, батько Аврама. У «Перекладі нового світу» до цього вірша подається 11 посилань. І в останньому з них, у Дії 7:2, містяться слова Степана до євреїв: «Ще до того, як наш прабатько Авраам оселився в Хара́ні, Бог слави з’явився йому в Месопотамії і сказав: «Залиш свій край та своїх рідних і йди в землю, котру я тобі покажу» (Дії 7:2, 3). Чи Степан переплутав цю історію з іншою, коли Аврам покидав Харан? Зовсім ні, адже слова Степана увійшли до Біблії, яка є натхненим Словом Бога (Буття 12:1—3).

Чому ж тоді в Буття 11:31 говориться, що «взяв Терах Аврама, сина свого» і решту сім’ї та вийшов з Ура? Терах усе ще був головою роду і погодився піти з Аврамом. Тому з поваги до нього було сказано, що саме він повів родину в Харан. Зіставивши та узгодивши ці два уривки, ми зрозуміємо, як насправді все відбувалося. Аврам тактовно переконав свого батька вийти з Ура, як цього вимагав Бог.

Коли ми читаємо Біблію, слід брати до уваги контекст віршів і зміст цілої Біблії. Павло пояснює співхристиянам: «Ми ж отримали не дух світу, а дух, котрий походить від Бога. І Бог дав нам його, аби ми могли розуміти все те, чим він нас великодушно обдарував. Про це ми ще й говоримо, причому не словами, яких навчає людська мудрість, а словами, яких навчає нас дух, бо пояснюємо духовні речі духовними словами» (1 Коринфян 2:11—13). Отже, ми повинні просити Єгову, щоб він допоміг нам зрозуміти його Слово, і старатися ‘пояснювати духовні речі духовними словами’, аналізуючи контекст незрозумілого вірша і переглядаючи інші пов’язані з ним вірші. Нехай таке дослідження Божого Слова допомагає нам і надалі відкривати для себе дивовижні грані біблійної правди.