Їжмо та пиймо, бо завтра помремо. Павло цитує слова з Іс 22:13, які відображали дух неслухняних мешканців Єрусалима. Їм загрожувало знищення, а вони, замість того щоб покаятися, гнались лише за насолодами. Можливо, Павло процитував ці слова, бо вони віддзеркалювали мислення тих, хто казав, що надії на воскресіння немає. Наприклад, епікурейці не вірили у воскресіння; вони жили лише сьогоднішнім днем. Але Павло наголошує на тому, що воскресіння — це реальність, і для християн це було вагомою підставою продовжувати вести саможертовне життя (1Кр 15:58).

Дехто з вас говорить, що воскресіння мертвих немає. Якби це вчення було правдивим, то всі, хто помирає з надією жити знову на землі, назавжди залишилися б мертвими (Мт 22:31, 32; Ів 11:23, 24; див. коментар до 1Кр 15:2). Крім того, помазані християни не могли б піти на небо, оскільки вони мають спочатку померти, а тоді воскреснути як духовні особи (1Кр 15:35—38; див. коментарі до 1Кр 15:36, 38). Павло сказав, що, якби воскресіння не було реальним, християнська віра була б даремною і беззмістовною (1Кр 15:13, 14). Отже, він ревно обстоював надію на воскресіння, а в цьому уривку зосередився на надії помазаних християн.

Якщо ви міцно тримаєтесь цієї новини. У Коринфі піддавали сумніву вчення про воскресіння, яке було одним з «початкових вчень» християнства (Єв 6:1, 2). Дехто обстоював думку, що «воскресіння мертвих немає» (1Кр 15:12). Павло звернув увагу на те, що деякі люди говорили: «Їжмо та пиймо, бо завтра помремо» (1Кр 15:32). Можливо, він цитував Іс 22:13, і ці слова добре відображали мислення тих, хто перебував під впливом грецьких філософів, наприклад Епікура, який стверджував, що після смерті людина не може повернутися до життя (Дії 17:32; див. коментар до 1Кр 15:32). Або ж деякі християни юдейського походження, можливо, були під впливом вчень садукеїв, які не вірили у воскресіння (Мр 12:18). Також могли бути ті, хто вважав, що тогочасні християни вже воскресли в духовному розумінні (2Тм 2:16—18). Якби коринфяни не трималися міцно доброї новини, вони б стали віруючими даремно і їхня надія залишилася б несповненою. (Див. коментар до 1Кр 15:12.)

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

І Петрові. З усіх письменників Євангелій лише Марко пише, що ангел, наказуючи передати інформацію учням, згадує Петра по імені. (Пор. паралельну оповідь в Мт 28:7.) В Ів 20:2 говориться, що Марія Магдалина передала звістку «Симону Петру та іншому учню», тобто Івану. Очевидно, перед тим як з’явитися учням, які зібрались разом, Ісус з’явився Петру наодинці (Лк 24:34; 1Кр 15:5). Така особиста увага і слова ангела, безперечно, запевнили Петра, що Ісус простив його за те, що він тричі зрікся свого Господа (Мт 26:73—75).

Кифі. Кифа — це одне з імен Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.) Перед тим як з’явитися своїм учням, коли ті були разом, Ісус з’явився Петру, очевидно, наодинці (Лк 24:34). Мабуть, ця зустріч дуже потішила Петра; на ній Ісус, без сумніву, дав необхідні поради і запевнив Петра в тому, що пробачив його, хоча той тричі зрікся Ісуса. (Див. коментар до Мр 16:7.)

Дванадцятьом. Згаданий тут випадок, коли Ісус з’явився «дванадцятьом»,— це, очевидно, зустріч, описана в Ів 20:26—29, на якій був присутній Хома. Якщо це так, то слово «дванадцять» стосується апостолів як групи, навіть коли один чи двоє були відсутні (Ів 20:24; Дії 6:1—6). Безсумнівно, те, що Ісус з’явився апостолам, допомогло їм подолати страх і сміливо свідчити про його воскресіння.

Зустрітися. Очевидно, на цій зустрічі в Галілеї були присутні понад 500 учнів (1Кр 15:6).

Він заснув смертним сном. У Біблії слова «спати» і «заснути» можуть вказувати як на буквальний сон (Мт 28:13; Лк 22:45; Ів 11:12; Дії 12:6), так і на смертний сон (Ів 11:11; Дії 7:60; 13:36; 1Кр 7:39; 15:6, 51; 2Пт 3:4). Коли ці слова стосуються смерті, перекладачі Біблії часто передають їх як «заснути смертним сном» або просто «померти», і завдяки цьому читач добре розуміє, про що йдеться. У переносному значенні слово «заснути» вживається в Біблії щодо людей, які помирають через успадкований від Адама гріх. (Див. коментарі до Мр 5:39; Ів 11:11.)

Він з’явився відразу понад 500 братам. Більшість послідовників Ісуса були в Галілеї, тому, можливо, воскреслий Ісус з’явився «понад 500 братам» під час зустрічі, описаної в Мт 28:16—20. (Див. коментар до Мт 28:16.) Мабуть, там були і жінки, яким ангел повідомив, що воскреслий Ісус з’явиться їм в Галілеї (Мт 28:7). Більшість присутніх на тій зустрічі ще були живі в 55 році н. е., коли Павло написав свій перший натхнений лист до коринфян. Тож Павло хотів сказати людям, які сумнівалися в Ісусовому воскресінні, що є живі очевидці, котрі можуть особисто підтвердити, що Ісус справді воскрес.

Поснули смертним сном. Див. коментар до Дії 7:60.

Якову. Згаданий тут Яків — це, мабуть, син Ісусового названого батька Йосипа та Ісусової рідної матері Марії. До воскресіння Ісуса Яків, очевидно, не був його учнем (Ів 7:5). Павло, ймовірно, говорить про те, що Ісус з’явився Якову особисто; це переконало Якова в тому, що його старший брат справді був Месією. Яків сам повірив в Ісуса, і, можливо, допоміг іншим своїм братам теж стати Ісусовими послідовниками (Дії 1:13, 14).

Немовби недоношеному. Грецьке слово, перекладене як «недоношений», може стосуватися дитини, яка народилася раптово, травмувалася під час пологів або з’явилася на світ не в належний час. Павло вживає це слово в переносному значенні, говорячи про своє навернення, коли він побачив воскреслого Ісуса по дорозі в Дамаск. Але Павлові слова можна зрозуміти і по-іншому. Можливо, він мав на увазі, що його навернення, під час якого він тимчасово втратив зір, було і неочікуване, і травматичне не лише для нього, але й для інших (Дії 9:3—9, 17—19). Або ж він міг мати на увазі, що в переносному значенні народився як християнин не в належний час. Згадані в попередніх віршах люди стали християнами ще тоді, коли Ісус був на землі, а Павло став християнином вже після того, як Ісус повернувся на небо. А можливо, Павло говорив про себе дуже скромно і визнавав, що не заслуговує на таку честь. Таке розуміння узгоджується з його словами в 1Кр 15:9, 10. Хоч би що Павло мав на увазі, він однозначно цінував те, що побачив воскреслого Ісуса. Після побаченого він аніскільки не сумнівався, що Ісус справді воскрес із мертвих (Дії 22:6—11; 26:13—18).

Завдяки Божій незаслуженій доброті я є тим, ким є. Тут Павло смиренно визнає: все, що він зробив у служінні Єгові,— це не його заслуга. Він підкреслює цю думку, тричі згадуючи в цьому вірші про Божу «незаслужену доброту». (Див. глосарій, «Незаслужена доброта».) Це пояснює те, чому Павло трудився більше, ніж усі вони, тобто інші апостоли. Він цінував те, що Бог виявив йому милосердя і призначив його, колишнього гонителя християн, апостолом (1Тм 1:12—16). Павло хотів виявити вдячність, тому докладав неймовірних зусиль, щоб виконати своє завдання. Він долав великі відстані, подорожуючи сушею і морем, поширював добру новину і засновував численні збори. За роки служіння Павло написав 14 натхнених листів, які стали частиною Грецьких Писань. Також Єгова наділив його даром говорити мовами, давав йому видіння та здатність виконувати чуда, в тому числі воскрешати мертвих (Дії 20:7—10; 1Кр 14:18; 2Кр 12:1—5). Павло вважав, що його служіння і всі ці благословення — це вияв незаслуженої доброти Єгови.

Якщо ви міцно тримаєтесь цієї новини. У Коринфі піддавали сумніву вчення про воскресіння, яке було одним з «початкових вчень» християнства (Єв 6:1, 2). Дехто обстоював думку, що «воскресіння мертвих немає» (1Кр 15:12). Павло звернув увагу на те, що деякі люди говорили: «Їжмо та пиймо, бо завтра помремо» (1Кр 15:32). Можливо, він цитував Іс 22:13, і ці слова добре відображали мислення тих, хто перебував під впливом грецьких філософів, наприклад Епікура, який стверджував, що після смерті людина не може повернутися до життя (Дії 17:32; див. коментар до 1Кр 15:32). Або ж деякі християни юдейського походження, можливо, були під впливом вчень садукеїв, які не вірили у воскресіння (Мр 12:18). Також могли бути ті, хто вважав, що тогочасні християни вже воскресли в духовному розумінні (2Тм 2:16—18). Якби коринфяни не трималися міцно доброї новини, вони б стали віруючими даремно і їхня надія залишилася б несповненою. (Див. коментар до 1Кр 15:12.)

Якщо спочатку не помре. Коли Павло говорив про те, що помазані християни воскреснуть як духовні особи, він порівняв поховання фізичного тіла до сіяння насіння. Насіння помирає в тому значенні, що після того, як його садять, воно розкладається. Тоді воно стає рослиною, яка має зовсім іншу форму і зовнішній вигляд. (Пор. Ів 12:24.) Щось подібне можна сказати про християн, яких Бог вибирає, щоб вони були співспадкоємцями з його Сином і отримали нетління та безсмертя в небі: вони мають спочатку померти. У 1Кр 15:42—44 Павло чотири рази згадує про символічне сіяння. Він описує, як помазані духом християни залишають фізичне тіло і при воскресінні отримують небесне тіло. (Див. коментар до 1Кр 15:38.)

Бог дає йому таке тіло. Тут Павло далі порівнює воскресіння помазаних духом християн до проростання насіння. (Див. коментар до 1Кр 15:36.) Він наводить приклад з маленьким пшеничним зернятком, яке зовсім не подібне на рослину, що з нього виросте. Саме́ зернятко «помирає», і на його місці з’являється рослина (1Кр 15:36, 37). Щось подібне відбувається з помазаними християнами: вони, будучи людьми, спочатку помирають, а потім Бог у визначений час воскрешає їх у зовсім іншому тілі (2Кр 5:1, 2; Флп 3:20, 21). Вони отримують духовне тіло, щоб жити в духовній сфері (1Кр 15:44; 1Ів 3:2).

Воскресіння. Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно вживається в Грецьких Писаннях приблизно 40 разів і стосується воскресіння мертвих (Мт 22:31; Дії 4:2; 24:15; 1Кр 15:12, 13). У Септуагінті в Іс 26:19 вживається дієслово, споріднене зі словом ана́стасіс; ним перекладене єврейське дієслово зі значенням «жити; оживати» у вислові «померлі твої оживуть». (Див. глосарій.)

Дехто з вас говорить, що воскресіння мертвих немає. Якби це вчення було правдивим, то всі, хто помирає з надією жити знову на землі, назавжди залишилися б мертвими (Мт 22:31, 32; Ів 11:23, 24; див. коментар до 1Кр 15:2). Крім того, помазані християни не могли б піти на небо, оскільки вони мають спочатку померти, а тоді воскреснути як духовні особи (1Кр 15:35—38; див. коментарі до 1Кр 15:36, 38). Павло сказав, що, якби воскресіння не було реальним, християнська віра була б даремною і беззмістовною (1Кр 15:13, 14). Отже, він ревно обстоював надію на воскресіння, а в цьому уривку зосередився на надії помазаних християн.

Воскресіння. Див. коментар до Мт 22:23.

Якщо Христос не воскрес. Надія на воскресіння належить до основ християнської віри, до «початкових вчень» (Єв 6:1, 2). Якби Ісус не воскрес, він не зміг би виконати один із своїх обов’язків Первосвященика — з’явитися перед Єговою в небі і в символічному значенні принести йому свій викуп (Єв 9:24). Крім того, воскресіння Христа нерозривно пов’язане з іншими основними біблійними вченнями, наприклад вченням про верховну владу Бога, про його ім’я, його Царство та спасіння людства (Пс 83:18; Мт 6:9, 10; Єв 5:8, 9).

Виходить, ми є неправдивими Божими свідками. Якщо заперечувати воскресіння, то, на думку Павла, напрошується ще один висновок. Якби це вчення було неправдивим, то Павло та інші проповідники говорили б неправду не лише про воскресіння Ісуса, але й про Бога Єгову — того, хто, за їхніми словами, зробив це чудо.

Ви далі залишаєтесь у своїх гріхах. Якби воскресіння не було, то й Христос би не воскрес, а отже, не був би заплачений викуп Богу. У такому разі недосконалі люди залишалися б у своїх гріхах без жодної надії на викуп і спасіння (Рм 3:23, 24; 1Кр 15:3; Єв 9:11—14).

Померли назавжди. Якби надія на воскресіння була вигадкою, то християни, які зазнали смерті, а дехто навіть мученицької, померли б назавжди, даремно сподіваючись на воскресіння.

Ми найнещасніші з усіх людей. Апостол Павло та інші християни зазнавали втрат, зносили переслідування і труднощі та опинялися перед лицем смерті, оскільки вірили у воскресіння. Якби надія на воскресіння була безпідставною, то християни були б найнещасніші з усіх людей. Цим твердженням Павло завершує перелік негативних наслідків, які чекали б на всіх, якби Христос не воскрес (1Кр 15:13—19). Звичайно, така аргументація Павла не означає, що він теж не вірив у воскресіння. Навпаки, як видно з його слів у 20 вірші, він був переконаний, що «Христос дійсно воскрес з мертвих».

Перший плід з тих, хто заснув смертним сном. Ісус воскрес 16 нісана 33 року н. е., в день, коли юдейський первосвященик приносив Єгові перші плоди з урожаю зерна. Первосвященик коливав першим снопом з урожаю ячменю, який, по суті, був першим з перших плодів краю (Лв 23:6—14). Цей сніп представляв воскреслого Ісуса Христа — першого, хто воскрес з мертвих, щоб жити вічно в небі. Те, що Ісус названий «першим плодом», означає, що до небесного життя мали воскреснути й інші особи, які, образно кажучи, стануть рештою врожаю (1Кр 15:23).

Перший плід. Див. глосарій, «Перші плоди».

Що зі мною. Букв. «присутності». Тут Павло вживає грецьке слово парусı́а стосовно своїх трьох співпрацівників, які були з ним. В подібному значенні воно використовується ще п’ять разів у Грецьких Писаннях (2Кр 7:6, 7; 10:10; Флп 1:26; 2:12). Також це слово вживається щодо невидимої присутності Ісуса Христа (Мт 24:3; 1Кр 15:23). Слово парусı́а («присутність») може стосуватися невидимої присутності, як це видно у праці юдейського історика Йосифа Флавія. Він писав грецькою мовою і говорив про парусı́а Бога на горі Сінай, де невидима присутність Бога підтверджувалася громом і блискавкою («Юдейські старожитності», кн. 3, розд. 5, абз. 2). Павло вживає споріднене дієслово па́реймі («бути присутнім»), коли говорить про те, що він «присутній духом», але «відсутній тілом» (1Кр 5:3). Хоча слово парусı́а перекладається в багатьох перекладах як «прихід», варіант перекладу «присутність» узгоджується з тим, як Павло використовує це слово в Флп 2:12, коли протиставляє свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 15:23.)

Під час його присутності. Слово «присутність» вперше вживається в Мт 24:3, де описано, як дехто з учнів Ісуса запитує про «ознаку [його] присутності». Це слово стосується присутності Ісуса Христа у царській владі. Присутність Ісуса почалася, коли він невидимо для людей сів на престол як Месіанський Цар на початку останніх днів цього віку. Грецьке слово парусı́а, перекладене як «присутність», в багатьох перекладах передане як «прихід», але його буквальне значення — «бути поряд». Присутність Ісуса мала тривати певний період, а не просто бути чимось короткочасним, як у випадку з приходом. Те, що слово парусı́а має таке значення, видно з Мт 24:37—39, де «дні Ноя... до Потопу» порівнюються з «часом присутності Сина людського». Крім того, у Флп 2:12 Павло використовує слово парусı́а, протиставляючи свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 16:17.) Тож Павло пояснює, що ті, хто... належить Христу, тобто його помазані духом брати і співспадкоємці, воскресатимуть для життя в небі через якийсь час після того, як Ісус стане небесним Царем Божого Царства.

Кінець. Або «повний кінець». Тут вживається грецьке слово те́лос, на відміну від Мт 24:3, де вживається слово сінте́лейа, перекладене як «закінчення». (Див. коментар до Мт 24:3 і глосарій, «Закінчення віку».)

Кінець. Або «повний (довершений) кінець». (Див. коментар до Мт 24:6.) Згаданий тут кінець (грецькою те́лос) — це, очевидно, кінець Тисячолітнього правління (Об 20:4), коли Ісус, виявивши смирення і відданість, «передасть Царство своєму Богові й Батькові». Христове Царство за тисячу років правління повністю досягне своєї мети. Вже не буде потрібен допоміжний уряд, який служив би посередником між Єговою і людством. Крім того, більше не буде потреби, щоб Ісус виконував роль Викупника, оскільки на той час успадкований від Адама гріх та смерть вже будуть повністю усунені і людство буде викуплене (1Кр 15:26, 28).

З... смертю, буде покінчено. Або «смерть буде знищено». Букв. «смерть робиться недієвою». Павло говорить тут про кінець успадкованої від Адама смерті та її наслідків. Щоб зі смертю було покінчено, необхідно, наприклад, щоб відбулося воскресіння мертвих (Ів 5:28), і власне це вчення Павло ревно обстоює в цьому уривку. Також потрібно повністю усунути найменші прояви успадкованого від Адама гріха, бо тільки тоді зі смертю буде покінчено назавжди. Ось чому далі Павло пояснює, що гріх — «жало, що породжує смерть» — зникне завдяки викупній жертві Ісуса Христа. Тож і воскресіння, і викуп необхідні для того, щоб Бог переміг смерть, зробив її «недієвою». Потім Павло каже: «Смерть знищена назавжди» (1Кр 15:54—57).

Син підкориться. Син, Христос Ісус, смиренно передасть правління своєму Батьку, Єгові, і підкориться його верховній владі. Це стане найбільшим виявом поваги до влади Єгови, адже так Ісус покаже, що його Батько має законне право бути Правителем. Також Христос доведе, що в кінці свого успішного Тисячолітнього правління він залишається таким же смиренним, як і тоді, коли був людиною на землі (Флп 2:5—11; Єв 13:8).

Щоб Бог був усім для всіх. Коли Христос передасть своєму Батькові всю владу, Єгова знову буде правити над усіма своїми створіннями без жодних посередників. Досконале людство не потребуватиме Месіанського Царства, яке служило допоміжним урядом і мало виправити всі наслідки бунту в Едемі. Вже не буде потреби у викупі, посереднику чи священстві. Оскільки люди будуть синами і доньками Єгови, вони матимуть велику свободу і зможуть безпосередньо спілкуватися з Батьком (Рм 8:21). Натхнені слова Павла стосуються часу, який настане після того як, «покінчивши з усіма урядами та всією владою і силою, він [Ісус] передасть Царство своєму Богові й Батькові» (1Кр 15:24).

Хреститися хрещенням, яким я хрещусь. Або «зануритися зануренням, через яке я проходжу». Тут Ісус використовує слово «хрещення» паралельно зі словом «чаша». (Див. коментар до Мт 20:22.) Він вже проходить через таке хрещення під час свого служіння. Ісус повністю охреститься, тобто зануриться, в смерть, коли 14 нісана 33 року н. е. буде страчений на стовпі мук. Його хрещення завершиться, коли Бог воскресить його, піднявши з мертвих (Рм 6:3, 4). Ісусове хрещення у смерть відрізняється від хрещення у воді, яке він прийняв на початку свого служіння, коли його хрещення у смерть лише почалося.

Охрестився в Христа Ісуса. Під час хрещення Ісуса у воді Бог помазав його святим духом, і він став Христом, тобто Помазанцем (Дії 10:38). Під час помазання Ісус також став народженим духом сином Бога. (Див. коментар до Мт 3:17.) Після того як Бог охрестив Ісуса святим духом, Ісусові послідовники теж отримали можливість бути охрещеними святим духом (Мт 3:11; Дії 1:5). Ті, хто, подібно до Ісуса, стають народженими духом синами Бога, повинні «охрести[ти]ся в Христа Ісуса», тобто в помазаного Ісуса. Коли Єгова помазує святим духом Христових послідовників, вони об’єднуються з Ісусом, своїм головою, і стають частиною збору, тобто тіла Христа (1Кр 12:12, 13, 27; Кл 1:18). Ці послідовники Христа також «охре[щують]ся в його смерть». (Див. коментар до вислову охрестилися в його смерть у цьому вірші.)

Охрестилися в його смерть. Або «занурилися в його смерть». Павло використовує тут грецьке слово баптı́зо (означає «заглиблювати; занурювати»). Після свого хрещення у воді 29 року н. е. Ісус почав проходити ще одне хрещення — він став на шлях саможертовного життя, як видно з Мр 10:38. (Див. коментар.) Це хрещення тривало впродовж усього його служіння. Воно завершилося, коли він був страчений 14 нісана 33 року н. е. і через три дні воскрес. У розмові зі своїми послідовниками Ісус дав зрозуміти, що вони охрестяться тим самим хрещенням, що і він (Мр 10:39). Помазані духом християни, які є частиною тіла Христа, «охре[щують]ся в його смерть» в тому розумінні, що, подібно до Ісуса, починають вести саможертовне життя, наприклад відмовляються від надії жити вічно на землі. Це хрещення триває все їхнє життя, впродовж якого вони зберігають непорочність у випробуваннях. Воно завершується, коли вони помирають і воскресають як духовні особи до життя на небі (Рм 6:4, 5).

Хрестяться задля того, щоб бути мертвими. У 15-му розділі 1 Коринфян Павло обговорює те, чому воскресіння є реальним. У цьому контексті він каже, що помазані духом християни хрестяться, або занурюються, у життєвий шлях, який закінчиться тим, що вони, подібно до Христа, помруть, зберігши відданість Богу. Після того вони, як Ісус, воскреснуть до духовного життя. Ті, хто хреститься таким хрещенням, стикаються з випробуваннями, подібними до Ісусових, і часто помирають подібною смертю (1Кр 15:30—34). Вірні помазані християни мають надію воскреснути до життя на небі. Тож таке хрещення, очевидно, стосується того самого хрещення, про яке говорив Ісус в Мр 10:38 і Павло в Рм 6:3. (Див. коментарі до Мр 10:38; Рм 6:3.)

Задля того, щоб бути. Цей вислів є перекладом грецького прийменника гіпе́р, що буквально означає «через», але він має багато інших значень залежно від контексту. В деяких перекладах ця частина вірша звучить як «хрестяться ради мертвих» або подібно до цього. Такий варіант перекладу наводить декого на думку, що в цьому вірші йдеться про хрещення живих замість померлих або заради них. Однак ніде в Біблії не згадується про таке хрещення і немає жодних доказів, що за днів Павла існував подібний звичай. Крім того, таке розуміння не узгоджується з біблійними уривками, з яких чітко видно, що ті, хто охрещувався, були «учнями», які «радо прийня[ли]» звістку від Бога та «повірили» в неї особисто (Мт 28:19; Дії 2:41; 8:12).

Я боровся зі звірами в Ефесі. Римляни часто кидали злочинців на поталу диким звірам на арені. Хоча деякі вчені вважають, що таке покарання не застосовували до римських громадян (а Павло був римським громадянином), існують історичні докази того, що декотрих римських громадян кидали до звірів або змушували боротися з ними. Слова Павла з 2 Коринфян, можливо, стосуються випадку, коли він зустрівся на арені зі справжніми дикими звірами (2Кр 1:8—10). Якщо це дійсно так, то, очевидно, Павло врятувався лише завдяки Божому втручанню. (Пор. Дн 6:22.) Тож тут, можливо, описана одна з тих ситуацій, коли Павло, виконуючи своє служіння, «опинявся перед лицем смерті» (2Кр 11:23). Але деякі вчені припускають, що в цьому вірші Павло вживає образну мову і дикі звірі — це запеклі противники, з якими він стикнувся в Ефесі (Дії 19:23—41).

Їжмо та пиймо, бо завтра помремо. Павло цитує слова з Іс 22:13, які відображали дух неслухняних мешканців Єрусалима. Їм загрожувало знищення, а вони, замість того щоб покаятися, гнались лише за насолодами. Можливо, Павло процитував ці слова, бо вони віддзеркалювали мислення тих, хто казав, що надії на воскресіння немає. Наприклад, епікурейці не вірили у воскресіння; вони жили лише сьогоднішнім днем. Але Павло наголошує на тому, що воскресіння — це реальність, і для християн це було вагомою підставою продовжувати вести саможертовне життя (1Кр 15:58).

Дехто з вас говорить, що воскресіння мертвих немає. Якби це вчення було правдивим, то всі, хто помирає з надією жити знову на землі, назавжди залишилися б мертвими (Мт 22:31, 32; Ів 11:23, 24; див. коментар до 1Кр 15:2). Крім того, помазані християни не могли б піти на небо, оскільки вони мають спочатку померти, а тоді воскреснути як духовні особи (1Кр 15:35—38; див. коментарі до 1Кр 15:36, 38). Павло сказав, що, якби воскресіння не було реальним, християнська віра була б даремною і беззмістовною (1Кр 15:13, 14). Отже, він ревно обстоював надію на воскресіння, а в цьому уривку зосередився на надії помазаних християн.

Погане товариство псує корисні звички. Або «погана компанія псує добрі звичаї». Здається, за днів Павла це було прислів’ям або сталим висловом, який виражав загальновідому істину, що міститься в інших біблійних віршах (Пр 13:20; 14:7; 22:24, 25). Цитуючи ці слова, Павло настійно радить одновірцям не спілкуватися без зайвої потреби з тими, хто не погоджується з біблійним вченням про воскресіння (1Кр 15:3—8; див. коментар до 1Кр 15:12.) Павло знав, що спілкування з людьми, які не вірять в це та інші обґрунтовані християнські вчення, може руйнувати віру або «псувати» (грецьке фте́йро, що означає «знищувати, руйнувати») добрі звичаї та мислення інших людей (Дії 20:30; 1Тм 4:1; 2Пт 2:1). У коринфському зборі було багато серйозних проблем, які, принаймні частково, виникли через те, що християни обрали собі погане товариство (1Кр 1:11; 5:1; 6:1; 11:20—22).

Отямтеся. Тут Павло вживає грецьке слово, яке буквально означає «протверезитися». Деякі коринфяни слухали відступницькі вчення, наприклад вчення про те, що немає воскресіння, тому вони були в стані духовного сп’яніння: вони не могли тверезо мислити і не до кінця розуміли, що відбувається. Тож Павло заохочує їх отямитися, чітко зрозуміти вчення про воскресіння і так відновити ясність думок. Вони повинні це зробити, щоб їхній стан не довів їх до духовної хвороби і смерті (1Кр 11:30).

Бог дає йому таке тіло. Тут Павло далі порівнює воскресіння помазаних духом християн до проростання насіння. (Див. коментар до 1Кр 15:36.) Він наводить приклад з маленьким пшеничним зернятком, яке зовсім не подібне на рослину, що з нього виросте. Саме́ зернятко «помирає», і на його місці з’являється рослина (1Кр 15:36, 37). Щось подібне відбувається з помазаними християнами: вони, будучи людьми, спочатку помирають, а потім Бог у визначений час воскрешає їх у зовсім іншому тілі (2Кр 5:1, 2; Флп 3:20, 21). Вони отримують духовне тіло, щоб жити в духовній сфері (1Кр 15:44; 1Ів 3:2).

Якщо спочатку не помре. Коли Павло говорив про те, що помазані християни воскреснуть як духовні особи, він порівняв поховання фізичного тіла до сіяння насіння. Насіння помирає в тому значенні, що після того, як його садять, воно розкладається. Тоді воно стає рослиною, яка має зовсім іншу форму і зовнішній вигляд. (Пор. Ів 12:24.) Щось подібне можна сказати про християн, яких Бог вибирає, щоб вони були співспадкоємцями з його Сином і отримали нетління та безсмертя в небі: вони мають спочатку померти. У 1Кр 15:42—44 Павло чотири рази згадує про символічне сіяння. Він описує, як помазані духом християни залишають фізичне тіло і при воскресінні отримують небесне тіло. (Див. коментар до 1Кр 15:38.)

Якщо спочатку не помре. Коли Павло говорив про те, що помазані християни воскреснуть як духовні особи, він порівняв поховання фізичного тіла до сіяння насіння. Насіння помирає в тому значенні, що після того, як його садять, воно розкладається. Тоді воно стає рослиною, яка має зовсім іншу форму і зовнішній вигляд. (Пор. Ів 12:24.) Щось подібне можна сказати про християн, яких Бог вибирає, щоб вони були співспадкоємцями з його Сином і отримали нетління та безсмертя в небі: вони мають спочатку померти. У 1Кр 15:42—44 Павло чотири рази згадує про символічне сіяння. Він описує, як помазані духом християни залишають фізичне тіло і при воскресінні отримують небесне тіло. (Див. коментар до 1Кр 15:38.)

Бог дає йому таке тіло. Тут Павло далі порівнює воскресіння помазаних духом християн до проростання насіння. (Див. коментар до 1Кр 15:36.) Він наводить приклад з маленьким пшеничним зернятком, яке зовсім не подібне на рослину, що з нього виросте. Саме́ зернятко «помирає», і на його місці з’являється рослина (1Кр 15:36, 37). Щось подібне відбувається з помазаними християнами: вони, будучи людьми, спочатку помирають, а потім Бог у визначений час воскрешає їх у зовсім іншому тілі (2Кр 5:1, 2; Флп 3:20, 21). Вони отримують духовне тіло, щоб жити в духовній сфері (1Кр 15:44; 1Ів 3:2).

Зірка від зірки відрізняється славою. Деякі коринфяни не могли повірити, що людина з плоті і крові може померти і воскреснути в іншому, духовному, тілі. Тож Павло навів їм кілька влучних прикладів, зокрема про зірки. У першому столітті люди, які спостерігали за небом, чітко бачили, що зірки відрізняються яскравістю і кольором. Павло хотів наголосити, що Бог, який створив таке розмаїття зірок, може воскресити людину, створивши для неї духовне тіло.

Безсмертя. Грецьке слово атанасı́а, перекладене як «безсмертя», трапляється тричі в Грецьких Писаннях, в 1Кр 15:53, 54 і 1Тм 6:16. Його основне значення «не підвладний смерті». Це слово вказує, яке життя у тих, хто має безсмертя: таке життя ніколи не припиниться і його неможливо знищити. Помазані духом послідовники Христа, які, будучи смертними людьми, вірно служили Богу, воскресають не просто як духовні створіння, які мають вічне життя. Єгова дає їм «незнищенне життя», і цим показує, наскільки їм довіряє (Єв 7:16; пор. коментар до 1Кр 15:42).

Нетлінне. Вжите тут грецьке слово афтарсı́а («нетління») стосується непідвладності тлінню, нищенню чи псуванню. Помазані духом християни живуть і до смерті вірно служать Богу в тлінних людських тілах, а після воскресіння отримують нетлінні духовні тіла (1Кр 15:44). Згаданий у вірші вислів «воскресає нетлінне» стосується тіла, яке не буде підвладне тлінню або знищенню, і ті, хто матиме таке тіло, очевидно, будуть здатні самостійно підтримувати своє життя. (Пор. коментар до 1Кр 15:53.)

Фізичне. Вжите тут грецьке слово псіхіко́с походить від слова псіхе́, яке часто передають як «душа». (Пор. переклад Куліша і англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства», в яких використовується слово «душевне».) Павло вживає це слово, щоб описати тіла земних створінь, які відрізняються від духовних тіл; воно стосується чогось матеріального, видимого, смертного. (Див. глосарій, «Душа».)

Сина Адама. Лука простежує родовід Ісуса аж до Адама, від якого походить увесь людський рід. Це підтверджує намір Луки написати добру новину для всіх людей — юдеїв і неюдеїв. На відміну від нього, Матвій веде Ісусів родовід до Авраама, бо, імовірно, пише своє Євангеліє передусім для євреїв. З того, як Лука складає свою оповідь, видно, що він дійсно прагне торкнутися сердець людей різного походження. Він показує цінність звістки та діл Христа для кожної людини, хоч би ким вона була — прокаженим самарянином, багатим збирачем податків чи навіть грабіжником, засудженим до страти на стовпі (Лк 17:11—19; 19:2—10; 23:39—43).

Адама, сина Божого. Ці слова нагадують про походження людства і узгоджуються з розповіддю в книзі Буття про те, що першого чоловіка створив Бог на свій образ (Бт 1:26, 27; 2:7). Вони також проливають світло на такі натхнені уривки, як Рм 5:12; 8:20, 21 і 1Кр 15:22, 45.

Який був подібний до того, хто мав прийти. Перший чоловік Адам був подібний до Ісуса Христа, прихід якого Бог Єгова передрік в Едемському саду, перед тим як винести вирок Адаму і Єві (Бт 3:15). Адам та Ісус були досконалими людьми. Також вони є батьками. Адам — батько в буквальному значенні, тому що від нього походять усі грішні люди (Бт 1:28). А Ісус — батько в переносному значенні, тому що він Керівник, завдяки якому можна отримати життя, і «Вічний батько» слухняних людей (Іс 9:6; Дії 3:15). Адам не послухався Бога і став батьком грішного людського роду. Щоб Ісус, Викупник людства, міг усунути гріх, або, іншими словами, скасувати борг Адамових нащадків, він мав бути досконалою людиною, як Адам. Така рівноцінність узгоджується з принципом «життя за життя» (Пв 19:21). Ось чому в 1Кр 15:45 Павло сказав: «Написано: “Перший чоловік Адам став живим створінням”. Останній Адам став життєдайним духом». Словом «подібний» перекладено грецьке слово тı́пос, що буквально означає «зразок» або «прототип». Тож вислів «який був подібний до того» ще можна перекласти «який був зразком (прототипом) того». Однак, на відміну від бунтівного і непокірного Адама, Ісус виявляв цілковиту слухняність Єгові.

Перший чоловік Адам... Останній Адам. У першій частині цього вірша Павло цитує з Бт 2:7 («стала людина живим створінням»), але додає слова «перший» і «Адам». У другій частині вірша він називає Ісуса «останнім Адамом». Потім, у 1Кр 15:47, Павло називає Адама «першим чоловіком [або «людиною»]», а Ісуса — «другим чоловіком [або «людиною»]». Перший Адам не послухався свого Батька і Життєдавця; останній Адам у всьому слухався Його. Перший Адам передав своїм нащадкам гріх; останній Адам віддав своє людське життя у жертву, яка може очистити від гріха (Рм 5:12, 18, 19). Після цього Єгова воскресив Ісуса як духовну особу (1Пт 3:18). Подібно до Адама Ісус був досконалим чоловіком, тож Єгова, не порушуючи своїх норм справедливості, міг прийняти Ісусову жертву як «відповідний викуп» за Адамових нащадків. Ця викупна жертва мала повернути людям все те, що втратив перший Адам (1Тм 2:5, 6). Тому Ісуса можна по праву назвати «останнім Адамом», і це вказує на те, що після нього вже не буде потрібен інший Адам. (Пор. коментарі до Лк 3:38; Рм 5:14.)

Живим створінням. Або «живою душею». Тут Павло цитує з Бт 2:7, де єврейське слово не́феш перекладено як «створіння» або, згідно з приміткою, «душа». Це єврейське слово буквально означає «створіння, що дихає». (Див. глосарій, «Душа».)

Небесного. Тобто Христа Ісуса, «останнього Адама» (1Кр 15:45).

Змигнути. Грецьке слово ріпе́, перекладене як «змигнути», вказує на швидкий рух. У цьому контексті воно може стосуватися моргання чи швидкого руху очима і вказувати на те, що, коли остання сурма подасть звук, помазані християни миттю воскреснуть до безсмертного життя в небі (1Фс 4:17; Об 14:12, 13).

Нетлінне. Вжите тут грецьке слово афтарсı́а («нетління») стосується непідвладності тлінню, нищенню чи псуванню. Помазані духом християни живуть і до смерті вірно служать Богу в тлінних людських тілах, а після воскресіння отримують нетлінні духовні тіла (1Кр 15:44). Згаданий у вірші вислів «воскресає нетлінне» стосується тіла, яке не буде підвладне тлінню або знищенню, і ті, хто матиме таке тіло, очевидно, будуть здатні самостійно підтримувати своє життя. (Пор. коментар до 1Кр 15:53.)

Безсмертя. Грецьке слово атанасı́а, перекладене як «безсмертя», трапляється тричі в Грецьких Писаннях, в 1Кр 15:53, 54 і 1Тм 6:16. Його основне значення «не підвладний смерті». Це слово вказує, яке життя у тих, хто має безсмертя: таке життя ніколи не припиниться і його неможливо знищити. Помазані духом послідовники Христа, які, будучи смертними людьми, вірно служили Богу, воскресають не просто як духовні створіння, які мають вічне життя. Єгова дає їм «незнищенне життя», і цим показує, наскільки їм довіряє (Єв 7:16; пор. коментар до 1Кр 15:42).

Смерть знищена назавжди. Букв. «смерть поглинута назавжди». Тут Павло цитує слова Ісаї, записані в VIII столітті до н. е., і цим показує, що Бог вже давно пообіцяв покінчити зі смертю, успадкованою від Адама. В Іс 25:8 в єврейському тексті сказано, що Бог «знищить смерть назавжди». Цитуючи ці слова, Павло використовує грецький вислів (перекладений тут як «назавжди»), що буквально означає «в перемогу». Такий варіант міститься в декотрих перекладах Біблії: «Поглинута смерть перемогою» або «Перемога смерть поглинула». Але в деяких контекстах цей грецький вислів може означати «назавжди; навіки». Він вживається в Септуагінті як відповідник єврейського терміну, який має значення «назавжди», наприклад, в Іс 25:8 і Пл 5:20. Тому в 1Кр 15:54 є вагома підстава перекладати цей грецький вислів словом «назавжди», особливо з огляду на єврейський текст, з якого взята ця цитата.

Де, смерте, твоя перемога? Де, смерте, твоє жало? Тут Павло цитує Ос 13:14. У пророцтві Осії не йшлося про майбутнє воскресіння тогочасних неслухняних ізраїльтян. Але те, як Павло застосував Ос 13:14, показує, що це пророцтво стосувалося часу, коли мертві повернуться до життя і коли могила (шеол; гадес) більше не матиме влади. Павло частково цитує з Септуагінти, в якій сказано: «Де, смерте, твоє покарання? Де, гадесе, твоє жало?» Звертаючись цими риторичними запитаннями до смерті, до ворога (1Кр 15:25, 26), Павло, по суті, каже: «Смерте, ти більше ніколи не переможеш! Смерте, твоє жало більше ніколи не зашкодить!»

Жало. Грецьке слово ке́нтрон може стосуватися жала тварини, наприклад, скорпіона. Воно вжито в Об 9:10, де описується символічна сарана, яка має «хвіст із жалом, як у скорпіона». Тут, у 1Кр 15:55, це слово має переносне значення і стосується болю та страждань, яких ворог-смерть завдає мільйонам людей (1Кр 15:26). Так само як скорпіон без жала не може жалити, смерть не матиме влади над помазаними духом християнами, які після воскресіння успадкують Боже Царство і отримають безсмертя (1Кр 15:57; Об 20:6). Під час Тисячолітнього правління Христа мільйони людей воскреснуть і смерть буде в переносному значенні кинута в «озеро вогняне»; тоді Бог повністю усуне жало успадкованої від Адама смерті (Об 20:12—14; 21:4; Ів 5:28, 29).

Сила гріха — Закон. Або «Закон дає гріху його силу». Тут Павло говорить про Мойсеїв закон. У ньому чітко пояснювалося, що є гріхом, і, згідно з цим Законом, багато вчинків, навіть бажань і думок, вважалися гріховними (Рм 3:19, 20; Гл 3:19). У цьому значенні Закон давав силу гріху. Таким чином ізраїльтяни усвідомлювали, що вони гріховні, що несуть за це відповідальність перед Богом і потребують Месії (Рм 6:23).

Отже... будьте стійкими, непохитними. Грецьке слово, перекладене тут як «стійкими», передає думку про щось непорушне, міцне, те, що надійно стоїть. У Кл 1:23 те саме слово перекладене як «стійкі» і вживається паралельно з висловом «утверджені на... фундаменті». Воно несе думку про те, що людина не здає своїх позицій завдяки непохитній вірі в Бога та його обіцянки (1Пт 5:9). Слово «непохитними» має подібне значення і стосується того, що не можна похитнути, зрушити з місця. Коли християнин стикається з труднощами і випробуваннями віри, його підтримує надія. Вона «немов якір», що міцно утримує корабель на причалі (Єв 6:19). Павло вживає слова «стійкі» і «непохитні» разом, щоб заохотити братів у Коринфі рішуче триматися своєї надії та віри і бути впевненими, що їхній «труд у служінні Господу» ніколи не буде марним.

Господній праці... служінні Господу. У цьому контексті грецьке слово Кı́ріос («Господь») може стосуватися як Єгови, так і Ісуса Христа. Є підстави вважати, що слово «Господь» тут стосується Єгови, оскільки Павло каже, що в християнському служінні ми «Божі співпрацівники», і називає це служіння «працею Єгови» (1Кр 3:9; 16:10; Іс 61:1, 2; Лк 4:18, 19; Ів 5:17; Рм 12:11). Крім того, коли Ісус говорив про духовні жнива, він назвав Бога Єгову «Господарем [або «Господом», грецькою Кı́ріос] жнив» (Мт 9:38). Але можливо, Павло мав на увазі працю, або служіння, що започаткував Ісус під час свого життя на землі (Мт 28:19, 20). Хоч би кого стосувалося слово «Господь», християнські служителі, проповідуючи добру новину, мають велику честь бути співпрацівниками як Всевладного Господа Єгови, так і Господа Ісуса Христа.