У своїй першій розповіді. Лука має на увазі своє Євангеліє, в якому описує життя Ісуса. У Євангелії Лука зосереджується на «усьому, що Ісус робив та чого навчав від самого початку». В книзі Дії Лука продовжує свою розповідь і пише про те, що говорили і робили Ісусові послідовники. Обидві розповіді мають подібну лексику і стиль написання й адресовані Теофілу. Точно не вказано, чи Теофіл був учнем Христа. (Див. коментар до Лк 1:3.) Лука починає книгу Дії з короткого опису подій, згаданих у кінці Євангелія; це чітко вказує на те, що друга розповідь є продовженням першої. Однак в цьому короткому описі він трохи по-іншому формулює думки і додає більше подробиць. (Пор. Лк 24:49 з Дії 1:1—12.)

Ключі від небесного Царства. Як показує Біблія, той, кому давали ключі (буквальні чи символічні), отримував певні повноваження і владу (1Хр 9:26, 27; Іс 22:20—22). Отже, «ключ» може символізувати владу чи певні обов’язки. Петро використав довірені йому «ключі», щоб відкрити юдеям (Дії 2:22—41), самарянам (Дії 8:14—17) і язичникам (Дії 10:34—38) можливість отримати Божий дух і увійти в небесне Царство.

Дії апостолів. Грецька назва Пра́ксейс апосто́лон міститься у деяких рукописах, що датуються II століттям н. е., хоча й немає доказів того, що ця книга спочатку мала якусь назву. Ця книга — продовження Євангелія, написаного Лукою. (Див. коментар до Дії 1:1.) В ній розповідається здебільшого про діяльність Петра і Павла, а не всіх апостолів загалом. У цій книзі міститься достовірна і детальна оповідь про дивовижне утворення християнського збору і його стрімкий ріст — спочатку серед юдеїв, потім серед самарян, а тоді серед язичників. (Див. коментар до Мт 16:19.) З книги Дії можна також довідатись про історичне тло натхнених листів у Грецьких Писаннях.

Високошановний. Грецьке слово кра́тістос вживалося як офіційне звертання до осіб, які займали високе становище (Дії 23:26; 24:3; 26:25). Тому деякі вчені вважають, що Теофіл займав високе становище перед тим, як став християнином. На думку інших, грецьке слово було просто дружньою або ввічливою формою звертання чи виразом глибокої поваги. Очевидно, Теофіл був християнином, адже говориться, що його вже «навчили усно» про Ісуса Христа і його служіння (Лк 1:4). Написане Лукою мало запевнити його в правдивості того, про що він був навчений усно. Однак існують також інші погляди. Дехто думає, що Теофіл був тим, хто цікавився християнським вченням, а вже пізніше став християнином. Інші вважають, що ім’ям Теофіл, яке означає «той, кого любить Бог; друг Бога», названо християн як групу. Звертаючись до Теофіла на початку книги Дії апостолів, Лука не використовує слова «високошановний» (Дії 1:1).

Високошановний. Грецьке слово кра́тістос вживалося як офіційне звертання до осіб, які займали високе становище (Дії 23:26; 24:3; 26:25). Тому деякі вчені вважають, що Теофіл займав високе становище перед тим, як став християнином. На думку інших, грецьке слово було просто дружньою або ввічливою формою звертання чи виразом глибокої поваги. Очевидно, Теофіл був християнином, адже говориться, що його вже «навчили усно» про Ісуса Христа і його служіння (Лк 1:4). Написане Лукою мало запевнити його в правдивості того, про що він був навчений усно. Однак існують також інші погляди. Дехто думає, що Теофіл був тим, хто цікавився християнським вченням, а вже пізніше став християнином. Інші вважають, що ім’ям Теофіл, яке означає «той, кого любить Бог; друг Бога», названо християн як групу. Звертаючись до Теофіла на початку книги Дії апостолів, Лука не використовує слова «високошановний» (Дії 1:1).

У своїй першій розповіді. Лука має на увазі своє Євангеліє, в якому описує життя Ісуса. У Євангелії Лука зосереджується на «усьому, що Ісус робив та чого навчав від самого початку». В книзі Дії Лука продовжує свою розповідь і пише про те, що говорили і робили Ісусові послідовники. Обидві розповіді мають подібну лексику і стиль написання й адресовані Теофілу. Точно не вказано, чи Теофіл був учнем Христа. (Див. коментар до Лк 1:3.) Лука починає книгу Дії з короткого опису подій, згаданих у кінці Євангелія; це чітко вказує на те, що друга розповідь є продовженням першої. Однак в цьому короткому описі він трохи по-іншому формулює думки і додає більше подробиць. (Пор. Лк 24:49 з Дії 1:1—12.)

Теофіле. І Євангеліє від Луки, і Дії апостолів адресовані цьому чоловікові. В Лк 1:3 перед його іменем вживається слово «високошановний». (Щоб отримати більше інформації щодо цього слова і дізнатись, ким був Теофіл, див. коментар до Лк 1:3.)

Боже Царство. Головна тема Біблії — Царство Єгови — простежується крізь усю книгу Дії (Дії 8:12; 14:22; 19:8; 20:25; 28:31). В цій книзі наголошується на тому, що апостоли давали «ґрунтовне свідчення» про Царство і старанно виконували своє служіння (Дії 2:40; 5:42; 8:25; 10:42; 20:21, 24; 23:11; 26:22; 28:23).

Визначений час прийшов. У цьому контексті «визначений час» (грецькою кайро́с) стосується часу, коли, згідно з Писаннями, Ісус мав почати своє земне служіння, даючи людям можливість повірити в добру новину. Те саме грецьке слово вживається стосовно «часу» перевірки, яка була здійснена в результаті Ісусового служіння (Лк 12:56; 19:44), і «визначеного... часу» його смерті (Мт 26:18).

Часи й пори. Тут розглядається дві особливості поняття «час». Грецьке слово хро́нос, вжите у формі множини і перекладене як часи, може стосуватися невизначеного періоду: довгого або короткого. Грецьке слово кайро́с, вжите тут у формі множини і перекладене як пори (іноді перекладається як «визначений час» або «визначені часи»), нерідко використовується щодо майбутніх часів або пір, які встановлює Бог відповідно до свого наміру, особливо це стосується присутності Христа і його Царства (Дії 3:19; 1Фс 5:1; див. коментарі до Мр 1:15; Лк 21:24).

Залишив за собою. Або «залишив у своїй владі». Цей вислів вказує на те, що Єгова залишив за собою право встановлювати «часи й пори» задля сповнення свого наміру. Він — Господар часу. Ісус перед смертю сказав, що навіть Син на той момент не знав про «день... чи годину» кінця, це знав «тільки Батько» (Мт 24:36; Мр 13:32).

Визначені для народів часи. Або «часи язичників (поган)». Грецьке слово кайро́с (вжите тут у формі множини і перекладене як «визначені часи») може стосуватись конкретного часу або встановленого чи визначеного періоду або «пори», що характеризуються певними ознаками (Мт 13:30; 21:34; Мр 11:13). Вислів «визначений час» вживається щодо початку Ісусового служіння (Мр 1:15) і часу його смерті (Мт 26:18). Слово кайро́с також використовується щодо майбутніх часів або пір, які встановлює Бог відповідно до свого наміру, особливо це стосується присутності Христа і його Царства (Дії 1:7; 3:19; 1Фс 5:1). З огляду на те, в якому значенні слово кайро́с вживається у Біблії, можна зробити висновок, що вислів «визначені для народів часи», очевидно, стосується не якогось невизначеного часу, а періоду з чіткими межами — початком і кінцем. Словами «народи» або «язичники» перекладається форма множини грецького слова е́тнос, яким біблійні письменники часто називали інші народи.

Людей з усіх народів. Вислів, вжитий в оригіналі, буквально можна перекласти як «усі народи», але контекст вказує на те, що йдеться про окремих осіб з усіх народів, адже грецький займенник «їх» у фразі хрестячи їх — чоловічого роду і стосується людей, а не «народів» (слово «народ» у грецькій — середнього роду). Наказ іти до «людей з усіх народів» був чимось новим. Як видно з Писань, до днів Ісуса язичників приймали в Ізраїлі, якщо вони самі виявляли бажання служити Єгові (1Цр 8:41—43). Проте наказ Ісуса означав, що його учні будуть проповідувати не лише юдеям, а й людям інших національностей і праця підготовки учнів набуде всесвітніх масштабів (Мт 10:1, 5—7; Об 7:9; див. коментар до Мт 24:14).

Дух спонукав Ісуса піти. Або «діюча сила спонукала Ісуса піти». Тут грецьке слово пне́ума стосується Божого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога (Лк 4:1; див. глосарій, «Дух»).

Свідчити. Або «для свідчення». Грецький іменник «свідчення» (мартірı́а) з’являється у Євангелії від Івана вдвічі частіше, ніж у трьох інших Євангеліях разом взятих. Споріднене дієслово, що зазвичай перекладається як «свідчити» (мартіре́о), трапляється у Євангелії від Івана 39 разів, а в інших Євангеліях лише 2 рази (Мт 23:31; Лк 4:22, «говорити»). Це грецьке дієслово настільки часто вживається щодо Івана Хрестителя, що дехто вважає, що його можна було б назвати «Іваном Свідком» (Ів 1:8, 15, 32, 34; 3:26; 5:33; див. коментар до Ів 1:19). У Євангелії від Івана це дієслово також нерідко вживається стосовно Ісусового служіння (Ів 8:14, 17, 18). Вартими уваги є слова Ісуса, промовлені до Понтія Пилата: «Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду» (Ів 18:37). У книзі Об’явлення, яку написав Іван, Ісуса названо «Свідком вірним» та «свідком вірним і правдивим» (Об 1:5; 3:14).

Свідчити про правду. Грецькі слова, які в Грецьких Писаннях перекладаються як «свідчити» (мартіре́о), «свідчення» (мартірı́а) і «свідок» (ма́ртіс), мають широке значення. Ці споріднені слова в основному вказують на те, що хтось розповідає про факти як очевидець або як той, хто сам про них дізнався. Однак вони також можуть означати «проголошувати; підтверджувати; говорити схвально». Ісус не тільки свідчив про правду і проголошував те, в чому був переконаний, але й жив так, щоб доводити правдивість пророчого слова та обіцянок свого Батька (2Кр 1:20). В Біблії містяться детальні пророцтва, які розкривають Божий намір, пов’язаний з Царством та його Месіанським Правителем. Усе Ісусове життя на землі, яке завершилось жертовною смертю, стало сповненням месіанських пророцтв, у тому числі прообразів із Закон-угоди (Кл 2:16, 17; Єв 10:1). Тож можна сказати, що Ісус свідчив про правду своїми словами і ділами.

Діла... навіть більші. Ісус не говорить, що його учні чинитимуть більші чуда, ніж він. Ісус смиренно визнає, що більшими будуть масштаби їхньої праці проповідування і навчання. Його послідовники охоплять більшу територію, досягнуть більшої кількості людей і проповідуватимуть довше, ніж він. Слова Ісуса чітко показують, що його учні мали продовжувати його працю.

По цілій населеній землі... всім народам. Обидва вислови підкреслюють масштаби проповідницької праці. Висловом «населена земля» перекладено грецьке слово ойкуме́не, яке в широкому значенні стосується землі як місця проживання людей (Лк 4:5; Дії 17:31; Рм 10:18; Об 12:9; 16:14). У I столітті це слово також вживалося стосовно величезної Римської імперії, по якій були розпорошені юдеї (Лк 2:1; Дії 24:5). Грецьке слово е́тнос, яке перекладається як «народ», в широкому значенні стосується групи людей, що об’єднана спільним походженням і мовою. Народ або етнічна група зазвичай живе в межах певних географічних кордонів.

Хоч би де по цілому світі проповідувалася. Тут, подібно як у пророцтві, записаному в Мт 24:14, Ісус передрікає, що добру новину будуть проповідувати по цілому світі, розповідаючи і про вчинок цієї відданої жінки. Бог надихнув трьох письменників Євангелій написати про те, що вона зробила (Мр 14:8, 9; Ів 12:7; див. коментар до Мт 24:14).

Святий дух. Або «свята діюча сила». У книзі Дії вислів «святий дух» (грецькою пне́ума) вживається 41 раз і слово «дух» у значенні Божого святого духу — щонайменше 15 разів. (Наприклад, див. Дії 2:4, 17, 18; 5:9; 11:28; 21:4; див. також глосарій, «Дух».) Тож ця книга чітко показує, що всесвітня праця проповідування і навчання, доручена послідовникам Ісуса, могла виконуватись лише за допомогою Божої діючої сили. (Пор. коментар до Мр 1:12.)

Моїми свідками. Як вірні юдеї, перші учні Ісуса вже були свідками Єгови і свідчили, що Єгова — єдиний правдивий Бог (Іс 43:10—12; 44:8). Однак тепер вони мали бути не тільки свідками Єгови, але також Ісуса. Перед учнями лежало завдання звіщати про надзвичайно важливу роль Ісуса в освяченні імені Єгови через Його Месіанське Царство, нову грань наміру Єгови. У книзі Дії слова «свідок» (ма́ртіс), «свідчити» (мартіре́о), «давати ґрунтовне свідчення» (діамартı́ромай) та споріднені з ними слова трапляються частіше, ніж в інших книгах, за винятком Євангелія від Івана. (Див. коментар до Ів 1:7.) Те, як важливо бути свідком і ґрунтовно свідчити про Божі наміри — у тому числі про його Царство та визначну роль Ісуса, є провідною темою книги Дії (Дії 2:32, 40; 3:15; 4:33; 5:32; 8:25; 10:39; 13:31; 18:5; 20:21, 24; 22:20; 23:11; 26:16; 28:23). Деякі християни I століття свідчили про історичні факти з життя Ісуса, про його смерть і воскресіння як очевидці (Дії 1:21, 22; 10:40, 41). А ті, хто повірив в Ісуса пізніше, свідчили про значення його життя, смерті та воскресіння (Дії 22:15; див. коментар до Ів 18:37).

Навіть у найвіддаленіших куточках землі. Або «до кінців (краю) землі». Цей грецький вислів вживається також в Дії 13:47. Наведена там цитата з пророцтва Іс 49:6 у грецькій Септуагінті теж містить цей вислів. Ймовірно, Ісусові слова в Дії 1:8 перегукуються з цим пророцтвом, де передрікалося, що слуга Єгови буде «світлом для народів», щоб спасіння поширилось «аж до кінців землі». Це узгоджується зі словами Ісуса про те, що його послідовники виконуватимуть «діла... навіть більші», ніж він (див. коментар до Ів 14:12), і що праця проповідування набере всесвітніх масштабів (див. коментарі до Мт 24:14; 26:13; 28:19).

Чоловіків у білих шатах. Йдеться про ангелів. (Пор. Лк 24:4, 23.) В тексті оригіналу книги Дії грецьке слово а́нґелос («ангел») вживається 21 раз. Вперше воно трапляється в Дії 5:19.

Всі відразу його помітять. Грецький термін, перекладений цим висловом, вживається у Грецьких Писаннях лише в цьому вірші і походить від дієслова, що означає «пильно стежити; спостерігати». На думку деяких вчених, цей термін використовували у медичних працях лікарі, коли вели спостереження за симптомами хвороби. Вживання цього слова тут, імовірно, показує, що прихід Божого Царства буде очевидним не для всіх.

Небо. Грецьке слово урано́с, яке в цьому вірші вживається тричі, може стосуватися фізичного неба або духовної сфери.

Прийде він так само. У Біблії грецьке слово е́рхомай, що перекладене тут як «прийде», вживається в різних значеннях. У деяких контекстах воно стосується Ісусового приходу в ролі Судді, який проголосить та виконає присуд під час великого лиха (Мт 24:30; Мр 13:26; Лк 21:27). Однак це грецьке слово використовується й тоді, коли описуються інші події в житті Ісуса (Мт 16:28—17:2; 21:5, 9; 23:39; Лк 19:38). Тож саме контекст допомагає зрозуміти, в якому значенні слово «прийде» вживається у цьому вірші. Ангели сказали, що Ісус «прийде», тобто повернеться, «так само» (грецькою тро́пос), як пішов. Слово тро́пос вказує не на те, в якому вигляді чи тілі Ісус пішов на небо, а на те, в який спосіб він це зробив. Як видно з контексту, Ісус пішов так, що світ в цілому це не помітив. Тільки апостоли знали, як він повернувся до свого Батька на небо. Ісус вказав, що його прихід у ролі Царя «Божого Царства» буде очевидним не для всіх; це розпізнають лише його учні (Лк 17:20; див. коментар). Прихід, про який згадується в Об 1:7, має інше значення. В цьому випадку «його побачить кожне око» (Об 1:7). Тож слово «прийде» в Дії 1:11, очевидно, стосується невидимого приходу Ісуса на початку його присутності у царській владі (Мт 24:3).

Відстані, яку дозволялося проходити в суботу. Йдеться про відстань, яку дозволялося проходити в суботу ізраїльтянам. Цим висловом описано відстань від Оливкової гори до міста Єрусалим. Закон обмежував пересування в суботу, але не вказував відстані, яку дозволялося проходити (Вх 16:29). З часом рабини встановили, що ця відстань дорівнюватиме близько 2000 ліктів (890 м). За основу взяли Чс 35:5, де говорилось: «Відміряйте за містом 2000 ліктів», і ІсН 3:3, 4, де ізраїльтянам наказувалось триматись на віддалі приблизно 2000 ліктів від «ковчега угоди». Рабини міркували, що принаймні таку відстань ізраїльтянину дозволялося пройти в суботу, щоб поклонятись у святому наметі (Чс 28:9, 10). Вказуючи відстань між Єрусалимом і Оливковою горою, Йосиф Флавій в одному випадку подає 5 стадіїв (925 м), а в іншому — 6 стадіїв (1110 м); ймовірно, причиною є те, що він кожного разу відштовхується від різних точок. Хоч би як там було, ця відстань приблизно дорівнює відстані, яку, згідно з рабинськими джерелами, дозволялося проходити в суботу і про яку Лука пише в цьому вірші.

Ревним. Вживається для того, щоб відрізнити апостола Симона від апостола Симона Петра (Лк 6:14, 15). Грецьке слово зелоте́с, вжите тут і в Лк 6:15, означає «той, хто ревний, запальний». В паралельних оповідях у Мт 10:4 і Мр 3:18 вживається слово «Кананіт», яке, на думку декого, має єврейське або арамейське походження і також означає «той, хто ревний, запальний». Можливо, Симон колись належав до зелотів, юдейського руху, члени якого виступали проти римлян, а можливо, його так назвали через те, що він був ревний і запальний.

Брати Ісуса. Тобто Ісусові брати по матері. В чотирьох Євангеліях, Діях апостолів і двох листах Павла згадуються «брати Господа», «Господній брат», «його брати», «сестри його» і наводяться імена чотирьох братів: Якова, Йосипа, Симона та Юди (1Кр 9:5; Гл 1:19; Мт 12:46; 13:55, 56; Мр 3:31; Лк 8:19; Ів 2:12). Ці брати і сестри народилися після того, як завдяки чуду народився Ісус. Більшість біблеїстів погоджується з тим, що в Ісуса було щонайменше четверо братів і двоє сестер, і всі вони народились у Йосипа і Марії. (Див. коментар до Мт 13:55.)

Брати. Грецьке слово аделфо́с («брат») у Біблії може стосуватися духовного споріднення, але в цьому вірші воно вжите щодо Ісусових єдиноутробних братів, молодших синів Йосипа і Марії. Дехто вірить, що Марія після народження Ісуса лишилася незайманою, і стверджує, що тут слово аделфо́с стосується двоюрідних братів. Однак у Грецьких Писаннях стосовно двоюрідних братів використовується інше слово, анепсіо́с (Кл 4:10). Крім того, в Лк 21:16 поряд вжито слова аделфо́н (означає «брати») і сінґено́н (означає «родичі», в тому числі двоюрідні брати). З цих прикладів видно, що слова, якими в Грецьких Писаннях описували родинні зв’язки, не були взаємозамінними.

Брати. Грецьке слово аделфо́с («брат») у Біблії може стосуватися духовного споріднення, але в цьому вірші воно вжите щодо Ісусових єдиноутробних братів, молодших синів Йосипа і Марії. Дехто вірить, що Марія після народження Ісуса лишилася незайманою, і стверджує, що тут слово аделфо́с стосується двоюрідних братів. Однак у Грецьких Писаннях стосовно двоюрідних братів використовується інше слово, анепсіо́с (Кл 4:10). Крім того, в Лк 21:16 поряд вжито слова аделфо́н (означає «брати») і сінґено́н (означає «родичі», в тому числі двоюрідні брати). З цих прикладів видно, що слова, якими в Грецьких Писаннях описували родинні зв’язки, не були взаємозамінними.

Брати Ісуса. Тобто Ісусові брати по матері. В чотирьох Євангеліях, Діях апостолів і двох листах Павла згадуються «брати Господа», «Господній брат», «його брати», «сестри його» і наводяться імена чотирьох братів: Якова, Йосипа, Симона та Юди (1Кр 9:5; Гл 1:19; Мт 12:46; 13:55, 56; Мр 3:31; Лк 8:19; Ів 2:12). Ці брати і сестри народилися після того, як завдяки чуду народився Ісус. Більшість біблеїстів погоджується з тим, що в Ісуса було щонайменше четверо братів і двоє сестер, і всі вони народились у Йосипа і Марії. (Див. коментар до Мт 13:55.)

Братів. Іноді чоловіків-християн називали «братами», а жінок-християнок — «сестрами» (1Кр 7:14, 15). А іноді, як видно з цього біблійного вірша, слово «брати» стосувалось як чоловіків, так і жінок (Дії 1:13, 14). Це слово зазвичай використовували у звертаннях до групи, що складалася з чоловіків і жінок; воно не обов’язково вказувало лише на чоловіків (Рм 1:13; 1Фс 1:4). Саме в такому значенні слово «брати» вживається в більшості натхнених листів Грецьких Писань. У попередньому вірші (Дії 1:14) грецьке слово адельфо́с, вжите у формі множини, стосується Ісусових братів по матері, молодших синів Йосипа і Марії. (Див. коментарі до Мт 13:55; Дії 1:14.)

Там було. Букв. «там була громада імен». У цьому вірші грецьке слово о́нома («ім’я») стосується особи і вживається у тому ж значенні, що і в Об 3:4, прим.

Брати! На відміну від попереднього вірша, в тексті оригіналу цього вірша разом зі словом «брати» вживається слово, що означає «чоловіки» (ане́р). Ці два слова, вжиті під час обговорення того, кого обрати апостолом замість Юди Іскаріота, могли вказувати на те, що звертання було скероване лише до чоловіків у зборі.

Впав униз головою, його тіло розірвалося. Описуючи смерть Юди, Матвій повідомляє, що той «повісився» (Мт 27:5). Схоже, що Матвій описує те, як Юда вчинив самогубство, а Лука описує результат. З цих двох оповідей можна дійти висновку, що Юда повісився над урвищем, але в якийсь момент обірвалась мотузка або зламалась гілка, він впав на каміння, і його тіло розірвалося. З огляду на рельєф місцевості навколо Єрусалима такий хід подій цілком можливий.

Його обов’язки наглядача. Або «його призначення наглядача». Вжите тут грецьке слово епіскопе́ споріднене з грецьким іменником епı́скопос, що означає «наглядач», та дієсловом епіскопе́о, що у Єв 12:15 перекладається як «постійно пильнуйте». Петро цитує Пс 109:8, пояснюючи, чому, на його думку, місце невірного апостола Юди має зайняти хтось інший. У єврейському тексті вживається слово пекудда́, яке можна перекласти як «обов’язки наглядача; нагляд; наглядачі» (Чс 4:16; Іс 60:17). У Септуагінті в Пс 109:8 (108:8, LXX) це єврейське слово перекладене грецьким словом, яке Лука вживає тут, в Дії 1:20. З натхнених слів Петра чітко видно, що апостолам було доручено обов’язки наглядачів. Їх призначив сам Ісус (Мр 3:14). Тож у день П’ятидесятниці 33 року н. е. християнський збір, який за один день виріс приблизно від 120 членів до 3000, мав 12 наглядачів (Дії 1:15; 2:41). Згодом наглядачами було призначено й інших чоловіків; вони допомагали дбати про збір, який постійно зростав. Проте апостоли мали особливі обов’язки як наглядачі, адже Єгова, очевидно, мав на меті, щоб у майбутньому вони стали «12 каменями» фундаменту Нового Єрусалима (Об 21:14; див. коментар до Дії 20:28).

Наглядачами. Грецьке слово епı́скопос споріднене з дієсловом епіскопе́о, що означає «постійно пильнувати» (Єв 12:15), та іменником епіскопе́, що означає «перевірка» (Лк 19:44; 1Пт 2:12), «бути наглядачем» (1Тм 3:1) або «обов’язки наглядача» (Дії 1:20). Наглядач відвідував членів збору, здійснював перевірку і надавав керівництво. Тож грецьке слово передусім містить думку про сповнений турботи нагляд. Наглядачі у християнському зборі мають обов’язок дбати про духовний стан одновірців. У цьому вірші Павло називає «наглядачами» старійшин ефеського збору (Дії 20:17). У своєму листі до Тита він вживає слово «наглядач», коли описує вимоги до старійшин у християнському зборі (Тит 1:5, 7). Отже, обидва грецькі слова стосуються того самого становища в зборі: пресбı́терос вказує на духовну зрілість призначеного чоловіка, а епı́скопос — на обов’язки, які він виконує. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. Не існувало правила щодо кількості наглядачів в одному зборі. Це залежало від того, скільки чоловіків були духовно зрілими і відповідали вимогам, щоб виконувати обов’язки старійшини. Також в листі до християн у Філіппах Павло згадав про «наглядачів» того збору (Флп 1:1), показуючи, що вони утворювали раду старійшин, яка займалася справами збору. (Див. коментар до Дії 1:20.)

Серед нас ще перебував. Букв. «входив і виходив серед нас». Це семітська ідіома, яка означає, що хтось займається різними справами разом з іншими людьми. Її ще можна перекласти як «жив серед нас». (Пор. Пв 28:6, 19; Пс 121:8, прим.)

Маттія. Грецьке ім’я Маттı́ас — це, ймовірно, скорочена форма від Маттатı́ас. Воно походить від єврейського імені Маттітія (1Хр 15:18), що означає «дар від Єгови». За словами Петра (Дії 1:21, 22), Маттій був послідовником Христа протягом трьох з половиною років — всього служіння Ісуса. Цей чоловік тісно спілкувався з апостолами і, цілком імовірно, був одним з 70 учнів, яких Ісус послав проповідувати (Лк 10:1). Після того як Маттій був вибраний, його «долучили до 11 апостолів» (Дії 1:26), і, коли в книзі Дії далі згадується про «апостолів» або «12 апостолів», Маттій вже входить у їхнє число (Дії 2:37, 43; 4:33, 36; 5:12, 29; 6:2, 6; 8:1, 14).

Єгово. У доступних на сьогодні грецьких рукописах тут вживається слово Кı́ріос (Господь). Проте, як пояснюється у додатку В, існують вагомі підстави вважати, що Боже ім’я містилося в тексті оригіналу, але пізніше було замінене титулом Господь. Тому ім’я Єгова використовується в основному тексті цього вірша.

Ти знаєш серця всіх. У Єврейських Писаннях Бог Єгова часто описується як той, хто бачить серця людей (Пв 8:2; 1См 16:7; 1Цр 8:39; 1Хр 28:9; Пс 44:21; Єр 11:20; 17:10). Тож цілком логічно, що єврейськомовні юдеї, вживаючи цей вислів у молитві, також вживали Боже ім’я. Висловом «ти знаєш серця всіх» передано грецьке слово кардіоґно́стес (буквально «знавець сердець»), яке трапляється лише тут і в Дії 15:8, де воно перекладається як «Бог, який знає серця». (Див. додаток В3, вступ і Дії 1:24.)

Кинули жеребок. Під час прийняття різних рішень Божі служителі в дохристиянські часи використовували жеребок, щоб дізнатися волю Єгови (Лв 16:8; Чс 33:54; 1Хр 25:8; Пр 16:33; 18:18; див. глосарій, «Жеребки»). У Грецьких Писання міститься лише одна згадка про те, що Ісусові послідовники використовували жеребок. Учні кинули жеребок, щоб побачити, котрий із двох чоловіків має замінити Юду Іскаріота. Вони визнавали, що потребують керівництва Єгови. Усіх 12 апостолів вибрав Ісус, після того як всю ніч провів у молитві до свого Батька (Лк 6:12, 13). Слід зауважити, що, перш ніж «жеребок... випав на Маттія», учні пригадали кілька уривків з Писань і помолилися, щоб Єгова вказав, кого він вибрав (Дії 1:20, 23, 24). Однак в Біблії немає згадок про те, що після П’ятидесятниці 33 року н. е. учні використовували жеребок, коли призначали наглядачів та їхніх помічників чи вирішували важливі питання. У цьому не було вже потреби, оскільки в зборі діяв святий дух (Дії 6:2—6; 13:2; 20:28; 2Тм 3:16, 17). Чоловіків призначали наглядачами не на підставі жеребкування, а на підставі того, чи вони виявляли плід святого духу у своєму житті (1Тм 3:1—13; Тит 1:5—9). Загалом жеребки використовували не лише юдеї, а й інші народи (Ес 3:7; Йл 3:3; Ов 11). Наприклад, римські воїни кидали жеребок, щоб розділити Ісусове вбрання; так сповнились слова з Пс 22:18. Звичайно, воїни зробили це не задля сповнення біблійного пророцтва, а, очевидно, задля власної вигоди (Ів 19:24; див. коментар до Мт 27:35).

Долучили до. Або «зарахували до», тобто почали вважати таким самим апостолом, як інших 11. Тож під час П’ятидесятниці було 12 апостолів, які стали фундаментом духовного Ізраїля. Без сумніву, Маттій належав до цих «дванадцятьох», коли залагоджувалась проблема грекомовних учнів (Дії 6:1, 2).

Розділили його вбрання між собою. З тексту оригіналу видно, що тут мова йде про верхній одяг. В Ів 19:23, 24 містяться додаткові деталі, яких немає в Євангеліях від Матвія, Марка і Луки. Якщо порівняти розповіді в чотирьох Євангеліях, можна зробити висновок, що римські воїни кидали жеребок не лише стосовно верхнього одягу, але й нижнього. Воїни поділили верхній одяг «на чотири частини — кожному по частині» і кинули жеребок, щоб побачити, кому яка дістанеться. Спідній одяг вони не ділили, а кинули жеребок. Кидання жеребка відносно одягу Месії виконало пророцтво з Пс 22:18. Мабуть, було прийнято, що кати забирали собі одяг своїх жертв. Перед стратою зі злочинців знімали одяг та забирали їхні речі, завдаючи їм ще більшого приниження.