Дії апостолів 9:1—43
Примітки
Коментарі
Савл. Означає «вимолений [у Бога]; випрошений [у Бога]». Савл був також відомий під своїм римським іменем Павло. Він народився у сім’ї євреїв і походив «з племені Веніямина» (Флп 3:5). Оскільки Савл від народження мав римське громадянство (Дії 22:28), логічно припустити, що саме батьки-євреї дали йому римське ім’я Павло, яке означає «маленький; невеликий». Можливо, він з дитинства мав два імені. Існує кілька ймовірних причин того, чому батьки назвали його Савлом. Ім’я Савл традиційно вважалося визначним іменем серед веніяминівців, бо таке ім’я (Саул) мав веніяминівець, який став першим царем над усім Ізраїлем (1См 9:2; 10:1; Дії 13:21). Або ж батьки вибрали це ім’я з огляду на його значення. Або, можливо, батька звали Савлом, і за звичаєм сина назвали так само. (Пор. Лк 1:59.) Хоч би якою була причина, Павло використовував своє єврейське ім’я Савл, коли перебував серед юдеїв,— особливо коли здобував освіту і жив як фарисей (Дії 22:3). Ставши християнином, він ще понад десятиліття був відомий здебільшого під своїм єврейським іменем (Дії 11:25, 30; 12:25; 13:1, 2, 9).
Кайяфа. Цей первосвященик, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. Кайяфа був тим, хто допитав Ісуса і відправив його до Пилата (Мт 26:3, 57; Ів 11:49; 18:13, 14, 24, 28). У книзі Дії він згадується по імені лише тут. В інших уривках його названо «первосвящеником» (Дії 5:17, 21, 27; 7:1; 9:1).
Савл. Див. коментар до Дії 7:58.
Первосвященика. Тобто Кайяфи. (Див. коментар до Дії 4:6.)
Дорогу Єгови. У наступному вірші вживається подібний вислів — «Божа дорога». Християнське життя зосереджене на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові, і на вірі в його Сина, Ісуса Христа. У книзі Дії таке життя названо «цією Дорогою» (Дії 19:9, 23; 22:4; 24:22; див. коментар до Дії 9:2). Також у Євангеліях чотири рази вживається вислів «дорога для Єгови», який є частиною цитати з Іс 40:3. (Див. коментарі до Мт 3:3; Мр 1:3; Лк 3:4; Ів 1:23.) В Іс 40:3 у єврейському тексті оригіналу вживається тетраграма. Вислів «дорога Єгови» також трапляється в Сд 2:22; Єр 5:4, 5. (Див. коментар до Дії 19:23 і додаток В3, вступ і Дії 18:25.)
Цю Дорогу. Як видно з коментаря до Дії 9:2, вислів «ця Дорога» вживався щодо раннього християнського збору. Правдиве християнство не є формальним поклонінням про людське око. Спосіб життя людини має свідчити про те, що вона поклоняється Богу й підкоряється святому духу (Ів 4:23, 24). У сирійській Пешітті вживається вислів «Божа дорога», у латинській Вульгаті (за редакцією Климента) — «Господня дорога», а в деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J17, 18) вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «дорога Єгови».
Листи. У I столітті н. е. листи з надійного джерела використовувались для того, щоб рекомендувати незнайомця і засвідчити його особу чи повноваження (Рм 16:1; 2Кр 3:1—3). Юдеї в Римі згадували саме про цей вид передачі інформації (Дії 28:21). Листи до синагог у Дамаску, про які Савл попросив у первосвященика, уповноважували його переслідувати юдейських християн в тому місті (Дії 9:1, 2). Ці листи, очевидно, містили прохання до синагог Дамаска сприяти Савлу в переслідуванні християн.
Дамаску. Вважається, що Дамаск (місто в сучасній Сирії) — це одне з найдавніших міст світу, яке від часу свого заснування завжди було заселеним. Ймовірно, Авраам, прямуючи на південь у ханаанський край, проходив через Дамаск або біля нього і там взяв у свій дім слугу Еліезера, «чоловіка з Дамаска» (Бт 15:2). Майже тисячу років Дамаск не згадується в біблійній оповіді, а тоді з’являється знову. (Див. глосарій, «Арам; арамейці».) Цього разу сирійці (арамейці) воюють з Ізраїлем, і два народи є ворогами (1Цр 11:23—25). У I столітті Дамаск входив до римської провінції Сирія. Мабуть, на той час юдейське населення міста становило близько 20 000, і в ньому було багато синагог. Можливо, Савл зосередився на християнах у Дамаску тому, що місто лежало на перехресті важливих торговельних шляхів, і він боявся, що християнське вчення швидко пошириться далі. (Див. додаток Б13.)
Дороги. Назва, що вживається у книзі Дії щодо способу життя християн і щодо раннього християнського збору. Можливо, вона виникла на основі Ів 14:6, де Ісус сказав: «Я — дорога». Про тих, хто став Ісусовим послідовником, говорили, що вони належали до «цієї Дороги», тобто своїм життям показували, що наслідують приклад Ісуса (Дії 19:9). Його життя зосереджувалось на поклонінні єдиному правдивому Богу, Єгові. Для християн таке життя також означало, що вони відводять важливу роль вірі в Ісуса Христа. Невдовзі після 44 року н. е. Ісусових учнів у сирійській Антіохії «за Божим провидінням... почали називати християнами» (Дії 11:26). Однак навіть після того, як було вжито цю назву, Лука говорить про збір як про «цю Дорогу» (Дії 19:23; 22:4; 24:22; див. коментарі до Дії 18:25; 19:23).
Не чули голосу. Або «не зрозуміли сказаного». В Дії 9:3—9 Лука описує, що відбулося з Павлом по дорозі в Дамаск. Розповіді у двох розділах допомагають побачити повну картину. Як пояснюється у коментарі до Дії 9:7, чоловіки, котрі супроводжували Павла, чули «якийсь голос», тобто звуки, але, очевидно, не могли розібрати слова. Тож вони не чули голосу так, як чув Павло. Ця думка узгоджується з Дії 22:7, де грецький відповідник слова «чути» у вислові «почув голос» означає, що Павло почув і зрозумів слова. На відміну від нього, інші не зрозуміли переданої йому звістки. Можливо, звук був приглушеним або спотвореним. Очевидно, саме в цьому розумінні вони «не чули голосу». (Пор. Мр 4:33; 1Кр 14:2, де те саме грецьке слово перекладене як «розуміти».)
Чули якийсь голос. У Дії 22:6—11 Павло сам описує те, що з ним відбулося по дорозі в Дамаск. Розповіді у двох розділах допомагають побачити повну картину. Обидві розповіді містять ті самі грецькі слова, проте різні граматичні конструкції. Грецьке слово фоне́ можна перекласти як «голос» або «звук». У цьому вірші воно вжите в родовому відмінку, тому передає думку про звук голосу і перекладається як «якийсь голос». (У Дії 22:9 те саме грецьке слово стоїть у знахідному відмінку і перекладається як «голос».) Чоловіки, котрі супроводжували Павла, чули якийсь голос, тобто звуки, але, очевидно, не могли розпізнати і зрозуміти слова, які прозвучали. Тож вони не чули голосу так, як чув Павло (Дії 26:14; див. коментар до Дії 22:9).
Вулицю Пряму. Це єдина вулиця, назва якої згадується в Грецьких Писаннях. Вважається, що це основна вулиця Дамаска, який у I столітті н. е. мав сітку прямокутних кварталів. Вулиця Пряма простягалась зі сходу на захід, її довжина становила приблизно 1,5 км, а ширина разом з пішохідними доріжками — 26 м. Можливо, вздовж вулиці стояли колони. Серед руїн давнього римського міста досі можна побачити головну дорогу, яка пролягає там, де колись була прокладена римська Віа Ректа, тобто вулиця Проста.
У видінні. Ці слова містяться у деяких давніх рукописах.
Арештовувати. Або «ув’язнювати». Букв. «зв’язувати; заковувати в кайдани», тобто тюремні кайдани. (Пор. Кл 4:3.)
Ізраїлевим синам. Або «ізраїльському народу; ізраїльтянам». (Див. глосарій, «Ізраїль».)
Кошик. Лука тут використовує грецьке слово сфірı́с, котре також вживається у Євангелії від Матвія і Євангелії від Марка, коли говориться про сім кошиків, в які зібрали залишки їжі після того, як Ісус нагодував 4000 чоловіків. (Див. коментар до Мт 15:37.) Це слово вказує на великий кошик, можливо з кришкою. Розповідаючи коринфським християнам про свою втечу, апостол Павло використовує грецьке слово сарґа́не, що означає плетений кошик або «кошик з лози», тобто кошик, сплетений зі шнурів або прутів. Обидва слова можуть вживатися щодо цього виду кошиків (2Кр 11:32, 33, прим.).
Великих кошиків. Або «кошиків для їжі». У грецькому тексті вжито слово сфірı́с. Ці кошики були більшими за кошики, згадані в розповіді про те, як Ісус нагодував приблизно 5000 чоловіків. (Див. коментар до Мт 14:20.) Тим самим грецьким словом названо кошик, в якому Павла спустили через отвір у мурі Дамаска. (Див. коментар до Дії 9:25.)
Ходив. Або «займався щоденними справами». Букв. «входив і виходив». Цей вислів є відповідником семітської ідіоми, яка означає, що хтось вільно займається щоденними справами або без перешкод спілкується з іншими. (Пор. Пв 28:6, 19; Пс 121:8, прим.; див. коментар до Дії 1:21.)
Серед нас ще перебував. Букв. «входив і виходив серед нас». Це семітська ідіома, яка означає, що хтось займається різними справами разом з іншими людьми. Її ще можна перекласти як «жив серед нас». (Пор. Пв 28:6, 19; Пс 121:8, прим.)
Грекомовними юдеями. Букв. «елліністами». Найімовірніше, це були юдеї, які спілкувалися грецькою, а не єврейською мовою. Ці юдеї, мабуть, прийшли у Єрусалим з різних куточків Римської імперії. В Дії 6:1 вислів «грекомовні юдеї» стосується християн, однак з контексту Дії 9:29 видно, що тут він стосується людей, які не належали до учнів Христа. Напис Феодота, знайдений на пагорбі Офел у Єрусалимі, свідчить про те, що в Єрусалим приходило багато грекомовних юдеїв. (Див. коментар до Дії 6:1.)
Грекомовні юдеї. Букв. «елліністи». Грецьке слово гелленісте́с не вживається ні в грецькій, ні в єврейській літературі елліністичного періоду, але контекст показує, що воно передає думку про «грекомовних юдеїв»; на користь цього розуміння також свідчить багато словників. У той час всі християни в Єрусалимі, у тому числі грекомовні, мали юдейське походження або були юдейськими прозелітами (Дії 10:28, 35, 44—48). У розповіді «грекомовні юдеї» протиставляються «єврейськомовним» (буквально «євреї», форма множини грецького слова ебра́йос). Тож «елліністами» були юдеї, які спілкувалися грецькою мовою і прийшли в Єрусалим з різних куточків Римської імперії, мабуть у тому числі з Десятимістя. На відміну від них, єврейськомовні юдеї, очевидно, походили з Юдеї та Галілеї. Ці дві групи християн юдейського походження, ймовірно, належали до різних культур. (Див. коментар до Дії 9:29.)
Страху Єгови. Вислів «страх Єгови» багато разів трапляється в Єврейських Писаннях, де єврейський відповідник слова «страх» вживається разом з тетраграмою. (Ось деякі приклади: 2Хр 19:7, 9; Пс 19:9; 111:10; Пр 2:5; 8:13; 9:10; 10:27; 19:23; Іс 11:2, 3.) Проте вислів «страх Господній» ніколи не вживається у Єврейських Писаннях. Причини того, чому «Переклад нового світу» використовує в основному тексті Дії 9:31 вислів «страх Єгови», а не «страх Господній», як у доступних на сьогодні грецьких рукописах, наводяться в додатках В1 і В3, вступ і Дії 9:31.
Тавіта. Арамейське ім’я Тавіта означає «газель» і, очевидно, відповідає єврейському слову цевійа́ з таким самим значенням (Псн 4:5; 7:3). Грецьке ім’я Дорка також означає «газель». У портових містах, таких, як Йоппія, жили юдеї і язичники, тож Тавіту, ймовірно, знали під обома іменами; люди кликали її залежно від мови, якою розмовляли. Або, можливо, Лука переклав це ім’я для читачів-неюдеїв.
Накидки. Або «верхній одяг». Грецьке слово гіма́тіон може вказувати на довгий безрукавий халат або накидку, але найчастіше це міг бути прямокутний шматок тканини.
Тавіто, встань! Петро зробив так, як робив Ісус, коли воскрешав дочку Яіра (Мр 5:38—42; Лк 8:51—55). Це перше воскресіння, яке здійснив один з апостолів. У результаті цього чуда багато мешканців Йоппії стали віруючими (Дії 9:39—42).
Симона, який вичиняв шкури. Див. коментар до Дії 10:6.
Симон, який вичиняє шкури. Ті, хто вичиняв шкури тварин, видаляли шерсть та залишки волокон і жиру, застосовуючи вапняний розчин. Потім шкуру обробляли сильним розчином рослинного походження. Завдяки цьому вона ставала придатною для виготовлення різних виробів. Весь процес супроводжувався неприємним запахом і вимагав багато води. Можливо, саме тому Симон жив біля моря, ймовірно в околицях Йоппії. За Мойсеєвим законом людина, яка працювала з трупами тварин, була церемоніально нечистою (Лв 5:2; 11:39). Тож чимало юдеїв дивилися з презирством на тих, хто вичиняв шкури, і навряд чи погодилися б гостювати в їхньому домі. У пізніші часи в Талмуді навіть було зазначено, що вичиняти шкури — гірше заняття, аніж збирати гній. Петро не дозволив, аби упередження завадило йому перебувати в домі Симона. Це підготувало його до завдання, яке він отримав після того,— увійти в дім язичника. Деякі вчені вважають, що грецьке слово бірсе́ус (означає «чинбар; кушнір»), перекладене як «який вичиняє шкури», було частиною імені Симона.
Медіафайли
План Дамаска I століття н. е. міг бути подібний до зображеного на цій схемі. Дамаск був важливим торговельним центром, а води річки Барада (в 2Цр 5:12 її названо Авана) перетворили околиці міста на оазис. У місті діяло багато синагог. Савл прийшов у Дамаск з наміром арештовувати «кожного, хто належить до цієї Дороги» (так тоді називали послідовників Ісуса) (Дії 9:2; 19:9, 23; 22:4; 24:22). Проте по дорозі в Дамаск Савлу з’явився прославлений Ісус. Після того Савл зупинився в Дамаску у домі Юди, який жив на вулиці Прямій (Дії 9:11). Ісус з’явився у видінні учневі Ананію і наказав піти у дім Юди та відновити зір Савлу. Згодом Савл охрестився. Тож той, хто переслідував християн юдейського походження, тепер став одним із них. Він почав проповідувати добру новину в синагогах Дамаска. Побувавши в Аравії, а тоді знову в Дамаску, Савл повернувся у Єрусалим, мабуть, 36 року н. е. (Дії 9:1—6, 19—22; Гл 1:16, 17).
А. Дамаск
1. Дорога в Єрусалим
2. Вулиця Пряма
3. Агора
4. Храм Юпітера
5. Театр
6. Театр для музичних виступів (?)
Б. Єрусалим
Наближаючись до Дамаска, Савл сліпне від яскравого спалаху світла і падає на землю. Він чує голос: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» (Дії 9:3, 4; 22:6—8; 26:13, 14). Савл хотів арештувати Ісусових учнів у Дамаску та привести їх в Єрусалим на суд, але Ісус цьому перешкодив. Довга подорож Савла з Єрусалима до Дамаска (приблизно 240 км) закінчилась зовсім не так, як він очікував. Розмова з Ісусом докорінно змінила Савла (пізніше відомого під своїм римським іменем Павло) — цей запеклий гонитель християн став одним з найсміливіших захисників християнської віри. Ревне служіння Павла детально описано в книзі Дії.
У Тарсі народився Савл (пізніше апостол Павло). Тарс був головним містом в Кілікії — регіоні на південному сході Малої Азії (частина сучасної Туреччини) (Дії 9:11; 22:3). Це велике, заможне торгове місто мало вигідне розташування. Воно лежало на головному сухопутному торговому шляху зі сходу на захід, що пролягав через гори Тавр і Кілікійські ворота (вузька ущелина з прорубаною через скелю дорогою для возів). У Тарсі також була гавань, яка поєднувала річку Кідн із Середземним морем. Місто вважалося осередком грецької культури, і в ньому мешкала велика єврейська громада. На фото зображено руїни стародавнього Тарсу, які збереглися на окраїнах сучасного міста Тарсус, розташованого приблизно за 16 км від місця, де річка Кідн впадає в Середземне море. У Тарсі побували такі відомі люди, як Марк Антоній, Клеопатра, Юлій Цезар, а також деякі імператори. У 51—50 роках до н. е. містом правив римський політичний діяч і письменник Цицерон. В I столітті н. е. Тарс став відомим освітнім центром і, за словами грецького географа Страбона, перевершував навіть Афіни та Александрію. Зрозуміло, чому Павло сказав про Тарс, що це «не якесь там невідоме місто» (Дії 21:39).
Розвинена система римських доріг допомагала першим християнам поширювати добру новину по всій імперії. Апостол Павло, безумовно, пройшов цими дорогами багато кілометрів (Кл 1:23). Тут схематично зображено типове будівництво римської дороги, вимощеної каменем. Спочатку позначали, де мала проходити дорога. Потім викопували канаву і закладали основу дороги — шари каміння, цементу і піску. Будівельники вимощували дорогу великими кам’яними плитами і встановлювали бордюрні камені, які фіксували дорожнє полотно. Будівельні матеріали і вигин дороги сприяли тому, що вода стікала з її поверхні. Через певні інтервали у бордюрі робили жолоби, щоб вода витікала в дренажні канави по боках дороги. Римські дороги побудовані настільки добре, що деякі з них збереглися до наших днів. Однак більшість доріг у Римській імперії не мали такої складної конструкції. Найпоширенішими були дороги, утрамбовані гравієм.
Показаний тут напис, відомий як напис Феодота, вирізьблено на вапняковій плиті 72 см завдовжки і 42 см завширшки. Його знайшли на початку ХХ століття на пагорбі Офел у Єрусалимі. У тексті, написаному грецькою, згадується про Феодота, священика, який «збудував синагогу для читання Закону і для навчання заповідей». Напис датується часом перед знищенням Єрусалима у 70 році н. е. Він підтверджує те, що в І столітті н. е. в Єрусалимі жили грекомовні юдеї (Дії 6:1). Дехто вважає, що згадана синагога була «так званою Синагогою вільновідпущених» (Дії 6:9). У написі також говориться, що Феодот, як і його батько та дідусь, мав титул архісіна́ґоґос («начальник синагоги»); цей титул неодноразово згадується у Грецьких Писаннях (Мр 5:35; Лк 8:49; Дії 13:15; 18:8, 17). Крім того, в написі сказано, що Феодот побудував приміщення для тих, хто прибував з інших країв. В цих приміщеннях, очевидно, зупинялися юдеї, які приходили в Єрусалим, особливо на щорічні свята (Дії 2:5).
У відео показано сучасний вигляд портового міста Йоппія. Воно розташовувалось на березі Середземного моря, приблизно посередині між горою Кармель і містом Газа. На місці давньої Йоппії лежить сучасне місто Яффа (євр. Яфо), яке в 1950 році об’єднали з Тель-Авівом і яке сьогодні називається Тель-Авів—Яффа. Йоппія розташовувалась на скелястому пагорбі заввишки приблизно 35 м. Її гавань утворена невисоким скелястим мисом, що заходить в море приблизно на 100 м. Саме в Йоппію тиряни сплавляли плотами ліванський ліс, призначений для будівництва Соломонового храму (2Хр 2:16). Пізніше пророк Йона, який не хотів виконати доручене йому завдання, сів у Йоппії на корабель, що прямував до Таршішу (Йн 1:3). У I столітті н. е. в Йоппії існував християнський збір. До цього збору належала Дорка (Тавіта), яку воскресив Петро (Дії 9:36—42). У Йоппії Петро на певний час зупинився в домі Симона, який вичиняв шкури. Там він отримав видіння, що підготувало його до проповідування неєврею Корнилію (Дії 9:43; 10:6, 9—17).
У деяких будинках в Ізраїлі була горішня кімната. Туди можна було потрапити зсередини по драбині чи дерев’яних сходах або ззовні по зовнішніх кам’яних сходах чи драбині. У великій горішній кімнаті, подібній до зображеної на цьому малюнку, Ісус відсвяткував останню Пасху зі своїми учнями і започаткував Господню вечерю (Лк 22:12, 19, 20). У П’ятидесятницю 33 року н. е., коли приблизно на 120 учнів було вилито святий дух, вони, мабуть, перебували в горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі (Дії 1:13, 15; 2:1—4).
У біблійні часи одяг належав до найцінніших речей. Дорка виготовляла «накидки та інший одяг» і щедро дарувала ці речі вдовам (Дії 9:39). Грецьке слово хіто́н, перекладене як «одяг», стосується різновиду туніки; його теж можна перекласти як «спідній одяг» (1). Згідно з грецькими і римськими звичаями, чоловіки переважно носили коротку туніку, а жінки — туніку, що сягала щиколоток. Грецьке слово гіма́тіон, перекладене як «накидка», може також означати «верхній одяг» (2) і стосується одягу, який зазвичай носили поверх туніки, тобто спіднього одягу.