НАВКОЛО чого виник такий ажіотаж? У журналі йдеться про масове зацікавлення, викликане неканонічними Євангеліями, посланнями і апокаліпсисами. Їх знайшли ще в середині XX століття в Наґ-Хаммаді та інших місцях у Єгипті. Ці джерела називають гностичними або апокрифічними писаннями *.

У наш час, коли більшість людей скептично ставиться до Біблії і традиційних релігій, дедалі популярнішими стають гностичні та апокрифічні писання. Вони сильно впливають на думку людей про вчення Ісуса Христа і про християнство в цілому. В одному журналі зазначалося, що «Євангеліє від Фоми й інші апокрифи знаходять відгук серед тих, хто має потребу в духовному, але розчарувався в релігії. Ця категорія людей постійно зростає». Деякі підрахунки показують, що лише в Бразилії «існує принаймні 30 релігійних груп, які беруть апокрифи за основу своїх вчень».

Після того як було знайдено ці рукописи, великої популярності набула теорія про змову католицької церкви. Згідно з цією теорією, в IV столітті духівництво замислило приховати правду про Ісуса, заборонивши поширення деяких оповідей про його життя з апокрифічних  книг і змінивши текст чотирьох біблійних Євангелій. Професор релігієзнавства Елейн Пейджелз сказала: «Ми починаємо розуміти: те, що називається християнством і що вважається християнською традицією, ґрунтується на вибраних джерелах, які становлять лише незначну частину з десятків інших».

Подібно до Пейджелз, багато вчених твердять, що основою християнської віри є не тільки Біблія, а й інші джерела, як-от апокрифи. Наприклад, у програмі Бі-Бі-Сі «Таємниці Біблії» обговорювалась тема «Ким насправді була Марія Магдалина». Там зазначалося, що апокрифічні книжки описують Марію Магдалину як «наставника і духовного провідника учнів. Вона була не просто послідовницею Христа, але й апостолом над апостолами». У статті, надрукованій в бразильській газеті «Естаду де Сан-Паулу», Хуан Аріас написав: «Усе вказує на те, що засноване Ісусом християнство мало ознаки фемінізму, адже перші домашні церкви були в помешканнях жінок, де ті служили священиками і єпископами».

Чимало людей вважає, що в апокрифах міститься важливіша інформація, ніж в Біблії. Та чи можуть апокрифи бути надійною основою для християнської віри? Якщо вони суперечать біблійним вченням, то якому джерелу довіряти: апокрифам чи Біблії? Чи справді в IV столітті католицька церква, намагаючись приховати правду про Ісуса, Марію Магдалину та інших, склала змову і заборонила апокрифічні книги та змінила текст чотирьох Євангелій? Щоб відповісти на ці запитання, звернімось до одного з них — Євангелія Івана.

На початку XX століття в Єгипті знайшли цінний рукопис, відомий нині як папірус Райленда 457 (P⁵²). Він містить уривок з Євангелія Івана, розділ 18, вірші 31—33, 37, 38. Рукопис зберігається в бібліотеці ім. Джона Райленда (Манчестер, Великобританія). Цей документ найдавніший з усіх наявних рукописів Християнських Грецьких Писань. На думку багатьох вчених, він був написаний приблизно 125 року н. е. — лише чверть століття після смерті апостола Івана. Вражає те, що текст уривка майже повністю узгоджується з пізнішими манускриптами. Оскільки на той час копія Євангелія Івана вже була в Єгипті, можна зробити висновок, що цю книгу написав сам Іван у I столітті, як і каже Біблія. Отже, Євангеліє Івана є свідченням очевидця.

Якщо говорити про апокрифи, то найстаріші з них датуються II століттям. А це означає, що вони були створені через сто, а то й більше років після описаних там подій. Деякі фахівці твердять, що апокрифічні книги ґрунтуються на давніших усних і письмових джерелах, але вчені не мають на це доказів. Подумайте: що є більш переконливим —  свідчення очевидців чи слова людей, які жили на сто років пізніше описаних ними подій? *

А як бути з припущенням, ніби до біблійних Євангелій внесли зміни, щоб приховати деякі факти з Ісусового життя? Чи є, наприклад, якісь докази того, що в IV столітті було змінено Євангеліє Івана? Аби з’ясувати це, варто взяти до уваги те, що в основі Біблії, якою ми користуємось, лежить Ватиканський манускрипт 1209, створений в IV столітті. Якщо в IV столітті у біблійний текст були внесені зміни, то це відобразилося б і в Ватиканському манускрипті. У період з 175 до 225 року н. е. був створений ще один рукопис, відомий сьогодні як папірус Бодмера 14, 15 (P⁷⁵). Він містить більшу частину Євангелій Луки та Івана. Фахівці кажуть, що тексти папірусу Бодмера і Ватиканського манускрипту майже однакові. Отже, біблійні Євангелія не зазнали значних змін, і доказом цього служить Ватиканський манускрипт 1209.

Як видно, немає жодних доказів, що в IV столітті текст Євангелія Івана чи інших Євангелій було змінено. Дослідивши біблійні рукописи, знайдені в поселенні Оксиринх (Єгипет), професор Кембриджського університету Пітер Хед написав: «Загалом ці рукописи підтверджують достовірність важливих маюскульних текстів *, що лягли в основу сучасних видань грецьких манускриптів. Вони не відкрили нічого нового про перші рукописи НЗ [Нового Завіту]».

Принаймні до середини II століття усі християни визнавали чотири канонічні Євангелія — Матвія, Марка, Луки та Івана. Скажімо, відома праця Татіана «Діатессарон» (в перекладі з грецької означає «за чотирма»), яку він уклав в період від 160 до 175 року н. е., основана лише на чотирьох канонічних Євангеліях. До неї не увійшло жодних гностичних Євангелій. (Дивіться супровідну інформацію  «Татіан стає на захист Євангелій»). У другій половині II століття Іриней зробив цікаве зауваження. Він вважав, що Євангелій має бути чотири, так само як існує чотири сторони світу і чотири вітри. Можливо, таке порівняння необґрунтоване, а втім, воно показує, що в той час існувало тільки чотири Євангелія.

Про що свідчать усі ці факти? Вони доводять, що з II століття Християнські Грецькі Писання, у тому числі чотири Євангелія, практично не змінились. Немає вагомої підстави вважати, що в IV столітті церква змовилась змінити або приховати якусь частину натхнених  Богом Писань. Навпаки, як каже біблеїст Брюс Метцгер, «в кінці II століття дуже різні та розкидані на великій території християнські збори — по цілому Середземномор’ї, а також від Британії аж до Месопотамії — майже одностайно визнали більшу частину Нового Завіту».

Апостоли Павло і Петро ревно відстоювали правду з Божого Слова. Вони настійно перестерігали своїх одновірців, аби ті не приймали нічого, окрім того, чого були навчені. Павло, наприклад, писав Тимофію: «Бережи довірене тобі, відвертайся від пустих балачок, які опоганюють святе, а також від суперечностей так званого “знання”. Бо декотрі, вихваляючись таким знанням, відійшли від віри». А Петро наголосив: «Ми розповідали вам про силу й присутність нашого Господа Ісуса Христа не на основі хитросплетених байок, а на основі того, що ми побачили на власні очі, ставши очевидцями його величі» (1 Тимофія 6:20, 21; 2 Петра 1:16).

За багато століть до цього пророк Ісая під Божим натхненням написав: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме» (Ісаї 40:8). Можна бути впевненими: Той, хто надихнув людей написати Святе Письмо, також подбав про те, аби зберегти його протягом віків, «щоб усілякі люди спаслися і набули точного знання правди» (1 Тимофія 2:4).