ЩО ВИ уявляєте, коли чуєте слово «сміття»? Мабуть, усілякий мотлох, від якого йде сморід. І вам навряд чи спаде на думку шукати там щось коштовне, не кажучи вже про щось безцінне.

Однак століття тому саме у такому місці — серед сміття — було знайдено справжній, хоча й не буквальний скарб. Що ж це за скарб? Чому ця знахідка важлива для нас?

На початку XX сторіччя Бернард Гренфелл і Артур Гант, вчені Оксфордського університету, побували в Єгипті. Там, серед куп сміття поблизу долини Нілу, вони знайшли чимало папірусних фрагментів. Згодом, у 1920 році, коли вчені працювали над створенням каталогу цих манускриптів, Гренфелл дістав ще й інші фрагменти, які були знайдені в Єгипті. Він придбав їх для бібліотеки імені Джона Райленда, що в Манчестері (Англія). Але обоє чоловіків померли, не закінчивши роботи над каталогом.

Колін Робертс, інший учений з Оксфордського університету, завершив розпочату ними справу. Коли він упорядковував фрагменти, то натрапив на клаптик папірусу розміром 9 на 6 сантиметрів. На його здивування, папірус містив знайомі йому слова, написані від руки грецькою мовою. З одного боку були слова з Івана 18:31—33, а з іншого — уривки 37 і 38 віршів. Учений зрозумів, що знайшов безцінний скарб.

Робертс здогадувався, що цей клаптик папірусу дуже давній. Але наскільки? Щоб з’ясувати це, він за допомогою методів палеографії * порівняв його стиль написання зі стилями написання інших датованих стародавніх манускриптів. Так він зміг визначити приблизну дату його появи. Проте Робертс хотів знати точно. Тому він сфотографував цей фрагмент і надіслав фото трьом ученим, котрі досліджували тексти папірусів, попросивши їх визначити його вік. Якого висновку вони дійшли?

Дослідивши стиль написання і штрихи, троє вчених зійшлися на думці, що фрагмент був написаний у першій половині другого століття н. е.— усього через кілька десятиліть після смерті апостола Івана. Палеографія, звичайно, не є абсолютно надійним методом датування манускриптів, і деякі вчені вважають, що цей текст міг бути написаний у другому столітті, однак пізніше. Все ж цей клаптик папірусу був і залишається найдавнішим з усіх наявних рукописів Християнських Грецьких Писань.

Чому цей уривок з Євангелія від Івана такий важливий для тих, хто цінує Біблію? На це є принаймні дві причини. Передусім форма фрагмента проливає світло на те, наскільки перші християни цінували Писання.

У другому столітті н. е. були поширені дві форми книги — сувій і кодекс. Сувій — це рулон  склеєних або зшитих листів папірусу чи пергаменту. При потребі його можна було згорнути або розгорнути. У більшості випадків текст наносили лише з одного боку сувою.

А от невеличкий фрагмент, знайдений Робертсом, списаний з обох боків. Це вказує на те, що він, швидше за все, був частиною кодексу, а не сувою. Кодекс складався із зігнутих навпіл та прошитих по згину аркушів пергаменту або папірусу і формою нагадував книжку.

Чим кодекс був кращим за сувій? Перші християни були проповідниками доброї новини (Матвія 24:14; 28:19, 20). Вони поширювали біблійну звістку всюди: у домах, на ринкових площах і вулицях (Дії 5:42; 17:17; 20:20). Тому їм було зручніше носити невеликі за розміром кодекси з текстами Писань.

Крім того, з кодексу зборам та окремим християнам було легше робити копії Писань. Так Євангелія переписувалися знову і знову, що, без сумніву, сприяло швидкому поширенню християнства.

Папірус Райленда свідчить про те, що оригінальний біблійний текст дійшов до нас без змін. І це друга причина, з якої він має для нас таке велике значення. Фрагмент містить усього кілька віршів з Євангелія від Івана, але вони практично не відрізняються від того, що ми нині читаємо у своїх примірниках Біблії. Отже, папірус Райленда показує, що Біблія не змінилася, хоча неодноразово переписувалась.

Звичайно, папірус Райленда, що містить уривки з Євангелія від Івана,— це лише один з численних фрагментів і манускриптів, які доводять, що оригінальний текст Біблії переданий точно. У своїй книжці «Біблія як історія» (англ.) Вернер Келлер підсумовує: «Ці давні [манускрипти] найбільш переконливо спростовують усі сумніви щодо точності й достовірності тексту, який ми сьогодні читаємо в наших Бібліях».

Щоправда, християни ґрунтують свою віру не на археологічних знахідках. Вони впевнені, що «усе Писання натхнене Богом» (2 Тимофія 3:16). Усе ж дуже приємно, коли безцінні скарби давнини підтверджують те, що вже віддавна каже Біблія: «Слово Єгови триває вічно» (1 Петра 1:25).