Ісус цілу ніч молився, а тоді обрав 12 апостолів, тож він, напевно, почувається втомленим. Але коли настає день, він усе ще має силу і бажання допомагати людям. Ісус перебуває на одному з гірських схилів у Галілеї, можливо неподалік Капернаума, осередку своєї діяльності.

До нього стікаються натовпи з віддалених місцевостей. Декотрі люди прибувають з півдня — з Єрусалима і різних куточків Юдеї, а інші приходять з північного заходу — з узбережних міст Тира і Сидона. Чому вони сходяться до Ісуса? Щоб «послухати його і зцілитися від хвороб». І він дійсно зціляє усіх. Лише подумайте: всі, хто був хворий, стають здоровими! Ісус також зціляє «тих, кого мучили нечисті духи», тобто злі ангели Сатани (Луки 6:17—19).

Потім Ісус знаходить рівне місце на схилі гори, і довкола нього збирається натовп. Найближче, мабуть, розміщуються його учні, зокрема 12 апостолів. Усі хочуть послухати цього вчителя, який здійснює могутні діла. Ісус виголошує проповідь, яка, безумовно, є дуже корисною для його слухачів. Відтоді з неї отримали пожиток безліч людей. Ця проповідь корисна і для нас, адже містить глибокі, але водночас прості і зрозумілі духовні істини. Ісус говорить про повсякденні справи і про те, що добре відоме людям. Тож його слова може зрозуміти кожен, хто прагне поліпшити своє життя і мати Боже схвалення. Які цінні думки містить знаменита Ісусова проповідь?

Кожен хоче бути щасливим. Ісус знає це і тому насамперед говорить про те, хто по-справжньому щасливий. Уявіть собі, як його слова полонять увагу людей. Але дещо, мабуть, викликає в них здивування.

Ісус каже: «Щасливі ті, хто усвідомлює свої духовні потреби, оскільки їм належить Царство небесне. Щасливі засмучені, бо вони будуть потішені... Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться... Щасливі ті, кого переслідують за праведність, бо їм належить Царство небесне. Щасливі ви, коли через мене люди ганьблять та переслідують вас... Тіштеся і переповнюйтесь радістю» (Матвія 5:3—12).

Що таке щастя, за словами Ісуса? Це не лише радість і веселощі, які відчуває людина, коли розважається. Справжнє щастя набагато глибше: це відчуття задоволення, радість від здійснення сподівань і досягнення життєвих цілей.

Ісус каже, що по-справжньому щасливі ті, хто усвідомлює свої духовні потреби, хто засмучується через свій гріховний стан і хто пізнає́ Бога та служить йому. Навіть коли таких людей ненавидять і переслідують за виконання Божої волі, вони щасливі, бо знають, що догоджають Богу і що він винагородить їх — дасть вічне життя.

Чимало людей вважає щасливими тільки тих, хто багатий і живе у своє задоволення. Але Ісус говорить щось зовсім протилежне,  і це спонукує багатьох слухачів задуматись. Він каже: «Горе вам, багаті, тому що ви вже отримали свою втіху сповна. Горе вам, хто ситий тепер, бо ви будете голодувати. Горе вам, хто сміється тепер, бо ви будете сумувати і плакати. Горе вам, коли всі люди вас хвалять, бо саме так їхні прабатьки робили лжепророкам» (Луки 6:24—26).

Чому горе тим, хто багатий, хто любить веселощі і хто шукає похвали від людей? Тому що людина, яка має і любить все це, може занедбувати служіння Богові і не відчувати справжнього щастя. Ісус не каже, що бідність і голод роблять людину щасливою. Однак часто саме знедолені люди приймають Ісусові вчення і здобувають справжнє щастя.

Звертаючись до своїх учнів, Ісус говорить: «Ви — сіль землі» (Матвія 5:13). Звичайно, ці слова не слід розуміти буквально. Сіль має властивість зберігати від псування. У Божому храмі біля жертовника лежить велика купа солі, якою посипають приношення. Також сіль символізує непідвладність зіпсуттю і тлінню (Левіт 2:13; Єзекіїля 43:23, 24). Ісусові учні є «сіллю землі» в тому розумінні, що позитивно впливають на людей, допомагаючи їм уникати духовного і морального зіпсуття. Їхня звістка може зберегти життя усім, хто відгукується на неї.

Ісус також каже учням: «Ви — світло для світу». Світильник не накривають кошиком, а ставлять на підставку, щоб він освітлював усе довкола. Тож Ісус заохочує: «Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:14—16).

Юдейські релігійні провідники нещодавно змовлялися вбити Ісуса, бо вважають його порушником Божого Закону. Тому Ісус відкрито говорить: «Не думайте, що я прийшов скасувати Закон та Пророків. Не скасувати я прийшов, а виконати» (Матвія 5:17).

 Ісус з великою повагою ставиться до Божого Закону і заохочує до цього своїх слухачів. Він говорить: «Хто порушить одну з цих найменших заповідей і навчатиме інших робити так, буде названий найменшим у небесному Царстві». Ісус має на увазі, що така особа взагалі не увійде в Царство. Далі він каже: «А хто буде їх виконувати і навчати інших робити так, буде названий найбільшим у небесному Царстві» (Матвія 5:19).

Ісус засуджує навіть мислення, яке може довести людину до порушення Божого Закону. Згадавши, що Закон наказує: «Не вбивай», Ісус додає: «Кожен, хто не припиняє гніватись на свого брата, теж буде відповідати перед судом» (Матвія 5:21, 22). Тривалий гнів дуже небезпечний, бо може призвести до вбивства. Тому Ісус пояснює, яких зусиль треба докласти заради примирення: «Коли ж ти принесеш дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиш дар перед жертовником. Спочатку піди примирися з братом, а тоді повернись і принеси свій дар» (Матвія 5:23, 24).

Інша заповідь Закону забороняє перелюб. Ісус говорить: «Ви чули, що було сказано: “Не чини перелюбу”. А я вам кажу: кожен, хто не припиняє дивитись на жінку, розпалюючись до неї пристрастю, уже вчинив з нею перелюб у своєму серці» (Матвія 5:27, 28). Ісус говорить не про випадкову неморальну думку, а про те, як небезпечно, коли людина «не припиняє дивитись». Часто через це виникають пристрасні бажання. А вони, як тільки трапиться нагода, можуть довести до перелюбу. Як не допустити цього? Можливо, доведеться вжити крайніх заходів. Ісус каже: «Якщо твоє праве око доводить тебе до спотикання, вирви його й викинь... Також, якщо права рука доводить тебе до спотикання, відсічи її і викинь» (Матвія 5:29, 30).

Щоб врятувати своє життя, дехто готовий пожертвувати буквальною частиною тіла, яка вражена хворобою. Тож зрозуміло, чому Ісус каже, що важливо «викинути» все — навіть щось дуже цінне, як-от око чи рука, щоб захистити себе від неморальних думок та вчинків. «Ліпше, щоб ти втратив одну частину тіла,— пояснює Ісус,— ніж щоб усе твоє тіло опинилося в геєні». (Геєна — це велике сміттєзвалище за мурами Єрусалима, де постійно горить вогонь; вона символізує вічне знищення.)

Також Ісус радить, як поводитися з людьми, які кривдять і ображають інших. «Не противтеся лихій людині,— каже він.— Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому  й ліву» (Матвія 5:39). Це не означає, що у разі нападу людина не повинна захищати себе чи своїх рідних. Ісус говорить про ляпас. Як відомо, ляпас дають не для того, щоб завдати фізичної шкоди чи вбити, а для того, щоб образити. Тож коли нас провокують на бійку або сварку буквальним ляпасом чи образливими словами, то не слід відповідати тим самим.

Ця порада узгоджується з Божим законом, який наказує любити ближнього. Тому Ісус заохочує слухачів: «Не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів». Він наводить для цього переконливу підставу: «Так ви станете синами вашого небесного Батька, адже він наказує сонцю своєму сходити над людьми добрими і поганими» (Матвія 5:44, 45).

Ісус завершує цю частину своєї проповіді, кажучи: «Тож будьте досконалі, як і ваш небесний Батько» (Матвія 5:48). Звичайно, він не говорить, що люди можуть бути абсолютно досконалими. Але, наслідуючи Бога, ми можемо виявляти любов навіть до наших ворогів. Іншими словами, Ісус радить: «Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний» (Луки 6:36).

Далі Ісус заохочує слухачів: «Будьте обережні: не виставляйте своєї праведності напоказ, бажаючи привернути увагу людей». Ісус засуджує лицемірство тих, хто хизується своєю вдаваною побожністю. Він каже: «Коли даєш дари милосердя, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри» (Матвія 6:1, 2). Ліпше давати дари милосердя, не привертаючи уваги інших.

«Також,— продовжує Ісус,— коли молитесь, не поводьтеся так, як лицеміри, котрі люблять молитися, стоячи в синагогах та на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди». Він радить: «Ти ж, коли молишся, увійди до своєї кімнати і, зачинивши за собою двері, помолися до Батька, якого не видно» (Матвія 6:5, 6). Ісус не засуджує прилюдних молитов, адже він сам не раз молився перед іншими. Він засуджує молитви, які промовляють для того, щоб вразити слухачів і отримати від них похвалу.

Ісус навчає: «Молячись, не повторюйте одне і те ж, як люди з інших народів» (Матвія 6:7). Його слова не означають, що неправильно молитися про щось багато разів. Він засуджує повторювання «одного і того ж», тобто бездумне повторювання завчених фраз. Після цього Ісус вчить своїх слухачів, як потрібно молитися. Його зразкова молитва містить сім прохань. Перші три стосуються  верховної влади Бога та його намірів. Це прохання про те, щоб освячувалося ім’я Бога, щоб прийшло його Царство і щоб виконувалася його воля. Лише після цього доречно звертатися з особистими проханнями: просити про їжу на кожен день, прощення гріхів, допомогу в спокусі і про визволення від Злого.

А як слід ставитися до матеріальних речей? Ісус заохочує тих, хто зібрався: «Перестаньте складати собі скарби на землі, де їх нищить міль та іржа і де злодії вдираються та крадуть». Яка мудра порада! Матеріальні скарби недовговічні, і вони не роблять нас ціннішими в очах Бога. Тому Ісус каже: «Складайте собі скарби у небі». Ми можемо складати такі скарби, коли ставимо служіння Богові на перше місце у своєму житті. Тоді ніхто не позбавить нас Божого схвалення і нашої нагороди — вічного життя. Наскільки ж правдиві Ісусові слова: «Де твій скарб, там буде і твоє серце» (Матвія 6:19—21).

Щоб підкреслити цю думку, Ісус наводить приклад: «Око — це світильник для тіла. Отже, якщо твоє око зосереджене, то й усе тіло твоє буде світле. Проте якщо твоє око заздрісне, то й усе тіло буде темне» (Матвія 6:22, 23). Наше символічне око буде наче запалений світильник для тіла, якщо воно добре бачить. А для цього око має бути зосереджене на чомусь одному, бо інакше ми матимемо неправильний погляд на життя. Якщо ми зосереджуємося на матеріальних речах, а не на служінні Богові, то «усе [наше] тіло буде темне», тобто ми можемо втягнутися в темні, нечисті справи.

Далі Ісус наводить яскравий приклад: «Ніхто не може бути рабом двох панів, бо якщо одного з них він любитиме й буде горнутися до нього, то другого обов’язково зненавидить  або принаймні ним знехтує. Не можете бути рабами Бога і багатства» (Матвія 6:24).

Почувши це, дехто, мабуть, задумується, як же тоді задовольняти свої матеріальні потреби. Але Ісус запевняє, що їм не треба буде тривожитися про це, якщо вони ставитимуть служіння Богу на перше місце в житті. «Поспостерігайте уважно за птахами небесними: вони не сіють, не жнуть, не збирають у комори, але ваш небесний Батько їх годує» (Матвія 6:26).

Потім Ісус говорить про польові лілії, які ростуть на горі. Він каже, що «навіть Соломон у всій своїй славі не одягався так, як одна з них». Про що це свідчить? «Якщо Бог так одягає рослинку в полі, яка сьогодні є, а завтра буде вкинена в піч, то чи ж не одягне він вас?» (Матвія 6:29, 30). Ісус слушно заохочує: «Ніколи не тривожтеся і не кажіть: “Що нам їсти?”, або “Що пити?”, або “У що одягатися?” ...ваш небесний Батько знає, що ви всього цього потребуєте. Отже, і далі шукайте найперше Царства і Божої праведності, а все те інше вам додасться» (Матвія 6:31—33).

Апостоли та інші щирі особи прагнуть жити так, щоб подобатися Богові. Але через різні обставини робити це не завжди легко. Багато фарисеїв, наприклад, суворо судять і критикують людей. Тому Ісус застерігає своїх слухачів: «Перестаньте судити, щоб і вас не судили. Бо, яким судом судите ви, таким судитимуть і вас» (Матвія 7:1, 2).

Дуже небезпечно наслідувати фарисеїв, які всіх і все критикують. Ісус підкреслює це, наводячи такий приклад: «Чи може сліпий вести сліпого? Хіба не впадуть вони обидва в яму?» Як же тоді Ісусовим слухачам ставитися до інших? Не так, як фарисеї, оскільки критикувати когось — це серйозна провина. Ісус запитує: «Як можеш казати братові: “Брате, дозволь мені вийняти скалку з твого ока”, якщо у власному оці не бачиш колоди? Лицеміре! Спочатку вийми зі свого ока колоду, і тоді чітко побачиш, як вийняти з братового ока скалку» (Луки 6:39—42).

Це не означає, що учні не мають права робити власні судження про людей. Ісус каже: «Не давайте святого псам і не кидайте перлів свиням» (Матвія 7:6). Істини з Божого Слова подібні до цінних перлів. Якщо хтось, наче тварина, не цінує цих істин, учням Ісуса слід залишити таку людину і шукати тих, хто охоче їх послухає.

Знову згадуючи про молитву, Ісус пояснює, наскільки важливо молитися з наполегливістю. «Невпинно просіть — і отримаєте». Бог готовий відповідати на молитви, і про це свідчать наступні слова Ісуса: «Хіба хтось із вас дасть своєму синові камінь, якщо той попросить хліба?.. Отже, якщо ви, хоча й грішні, знаєте, як давати своїм дітям добрі дари, то тим більше ваш небесний Батько дасть усього доброго тим, хто просить у нього» (Матвія 7:7—11).

 Далі Ісус дає пораду, яка стала загальноприйнятим правилом поведінки: «Усе, що хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви». Всім нам слід взяти до серця цю чудову пораду і застосовувати її в житті. Але робити це не легко, як видно з Ісусової настанови: «Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ворота і простора дорога ведуть до знищення, і багато хто входить ними. Натомість вузькі ворота й тісна дорога ведуть до життя, і мало хто знаходить її» (Матвія 7:12—14).

Дехто намагатиметься звести учнів з дороги, яка веде до життя, тому Ісус попереджає: «Стережіться лжепророків, які приходять в одежі овечій, а всередині вони хижі вовки» (Матвія 7:15). Так само як дерева розпізнаються по плодах, лжепророків можна розпізнати за їхніми вченнями і поведінкою. Ісус пояснює: не слова людини свідчать про те, що вона є його учнем, а її діла. Деякі люди називають Ісуса своїм Господом, але не виконують Божої волі. Стосовно них Ісус говорить: «Я скажу їм: “Я ніколи не знав вас! Відійдіть від мене, ті, хто чинить беззаконня!”» (Матвія 7:23).

Ісус закінчує свою проповідь так: «Кожен, хто чує ці слова та виконує їх, буде подібний до розсудливого чоловіка, який побудував свій дім на скелі. І, коли полив дощ, прийшла повінь, подули вітри й налетіли на дім, він не завалився, бо його фундамент був закладений на скелі» (Матвія 7:24, 25). Чому дім вистояв? Тому що чоловік «викопав глибоку яму, аж до скелі, і на скелі заклав фундамент» (Луки 6:48). Отож потрібно не лише слухати Ісусові слова, але й з усіх сил намагатися виконувати їх.

А що сказати про того, хто «чує ці слова та їх не виконує»? Він «подібний до чоловіка безглуздого, який побудував свій дім на піску» (Матвія 7:26). Через дощ, повінь і вітри цей дім завалився.

Натовп вражений тим, як Ісус навчає, бо він навчає як той, хто має владу, а не як релігійні провідники. І, мабуть, багато Ісусових слухачів стають його учнями.