Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Війна і християнство. Чи можна їх поєднувати?

Війна і християнство. Чи можна їх поєднувати?

Війна і християнство. Чи можна їх поєднувати?

«За якими моральними нормами війну можна вважати злочином або гріхом? Це питання справді складне» (Олівер О’Донован, професор християнської етики)

У КАНАДСЬКОМУ музеї війни виставлено картину за назвою «Жертвоприношення». Створити полотно автора надихнули події Першої світової війни. Картина зображає тіла загиблих воїнів, людей, які пережили війну, і сім’ї, які чекають їх вдома. На задньому плані видніється розп’яття Христа. Декого шокує, що Ісуса, «Князя миру», намальовано поряд зі сценами кровопролиття (Ісаї 9:5). Інші люди, цінуючи саможертовність своїх співвітчизників, вважають, що Бог і його Син хочуть, аби християни зі зброєю в руках відстоювали свободу свого народу.

Протягом століть теологи поширювали філософії, котрі підтримували війну. У 417 році н. е. Августин написав: «Не думайте, що солдати, які тримають зброю в руках, не догоджають Богові... Інші своїми молитвами борються з вашими невидимими ворогами, а ви захищаєте їх від варварів, видимих ворогів». У XIII столітті Фома Аквінський писав: «Допоки війна відстоює інтереси бідних і благополуччя нації, вона законна і справедлива».

А що думаєте ви? Чи схвалює Бог військові дії, котрі начебто мають благородну мету — захистити свободу нації або звільнити когось від гнобителів? Які моральні норми розкривають Божий погляд на це складне питання?

Приклад Ісуса Христа

Дехто вважає, що неможливо зрозуміти, як Бог дивиться на сучасні війни. Визнаючи, що це справді нелегко, Павло написав: «Хто пізнав розум Єгови і міг би повчати його?» Втім, Павло додає: «Ми ж маємо розум Христів» (1 Коринфян 2:16). Бог послав на землю Ісуса, який своїми словами і вчинками точно відображав мислення та спосіб дій Єгови. Як Ісус ставився до війн і що говорив про участь у них?

Ви, мабуть, погодитесь, що життя Ісуса було дуже цінним. Один з апостолів Ісуса навіть був готовий захищати його зі зброєю в руках. Коли після Юдиної зради юрба озброєних чоловіків оточила Ісуса, його друг Петро «простягнув руку, вихопив меча і, вдаривши, відсік праве вухо рабові первосвященика». Чи виправдав Ісус такий збройний захист? Ось що він сказав Петру: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьме меча, від меча й загине» (Матвія 26:47—52).

Реакція Ісуса не повинна дивувати нас. Два роки перед тим він промовив: «Ви чули, що сказано: “Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога”. А я вам кажу: не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів. Так ви станете синами вашого небесного Батька, адже він наказує сонцю своєму сходити над злими і добрими та посилає дощ на праведних і неправедних» (Матвія 5:43—45). Чи може християнин, воюючи проти своїх ворогів, любити їх і молитись за них?

Історія показує, що у християн було багато ворогів. Наприклад, римляни засудили і стратили Ісуса Христа. Пізніше тих, хто приймав християнство, вважали злочинцями й карали смертю. Ісус розумів, що у християн може виникнути бажання взяти зброю і повстати проти римського панування, як це зробили деякі євреї. Тому, говорячи про своїх послідовників, він зауважив: «Вони, як і я, не належать світу» (Івана 17:16). Християни постановили залишатись політично нейтральними. Жодна несправедливість чи небезпека, яка загрожувала їм або їхній країні, не виправдовувала участі у військових діях.

Захисники інтересів Царства

Правдиві християни дотримувались Ісусових слів і не втручались у політичні справи. Подивімось, що сталося в Іконії, стародавньому місті Малої Азії. «Коли ж люди з інших народів, а також юдеї зі своїми правителями задумали вчинити на [Павла і Варнаву] жорстокий напад, щоб познущатися і побити їх камінням, вони довідались про це і втекли в міста Лікаонії — Лістру і Дервію та їхні околиці — і там продовжували звіщати добру новину» (Дії 14:5—7). Зауважте, що, зазнавши жорстокої протидії, учні Ісуса не захищались за допомогою зброї і не мстились. Натомість вони продовжували розповідати «добру новину». Про що була ця «добра новина»?

Християни проголошували таку ж звістку, що й Ісус. Він сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Ісус та його послідовники відстоювали інтереси Божого Царства. Христос ніколи не використовував війська жодної країни, щоб захищати те Царство. Він заявив: «Моє царство не належить цьому світу. Якби моє царство належало світу, мої слуги воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє царство не звідси» (Івана 18:36).

«Ви мої учні, коли між вами буде любов»

Під час війни правдиві християни займають нейтральну позицію. Ісус сказав: «По тому всі розпізнають, що ви мої учні, коли між вами буде любов» (Івана 13:35). Як приємно знати, що у світі є мільйони правдивих поклонників Христа, які виявляють щиру любов. Вони відмовляються брати зброю попри глузування, ув’язнення і навіть загрозу смерті.

У часи фашистської окупації в країнах Європи за нейтральну позицію було заарештовано приблизно 10 000 Свідків Єгови, з яких 3000 були ув’язнені в концентраційних таборах. У той самий період в США за відмову вступати в армію 4300 Свідків позбавили волі. Як в Німеччині, так і в Америці Свідки Єгови не воювали проти своїх одновірців або інших людей. Якби вони поводились інакше, то чи могли б з чистим сумлінням говорити про любов до ближнього?

Багато людей вважає, що війна необхідна для самозахисту. Але поміркуйте: в I столітті християни відмовились боротись зі зброєю проти жорстокого переслідування, втім, вони не були знищені. Могутня Римська імперія не змогла стерти їх з лиця землі. Навпаки, навіть сьогодні християни процвітають духовно і надалі дотримуються нейтралітету. Вони не воюють проти своїх ворогів і впевнені, що їх захистить Бог. У Божому Слові сказано: «Любі, не мстіться самі за себе, а дайте місце гніву Божому, бо написано: “Помста моя, я відплачу”,— говорить Єгова» (Римлян 12:19).

[Рамка на сторінці 30]

ВІЙНИ, ЯКІ БОГ СХВАЛЮВАВ

Перед появою християнства вибраним народом Єгови був Ізраїль. Час від часу Бог вповноважував цей народ збирати армію і воювати. Перш ніж увійти до Ханаану, землі, яку Бог обіцяв Аврааму, ізраїльтяни отримали наказ: «Дасть [сім народів] Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям,— не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний» (Повторення Закону 7:1, 2). Ізраїльський воєначальник Ісус Навин знищив ті ворожі народи, «як наказав був Господь, Бог Ізраїлів» (Ісуса Навина 10:40).

Чи можна сказати, що ізраїльтяни вели безжальні й загарбницькі війни? Зовсім ні. Життя народів Ханаану було просякнуте ідолопоклонством, кровопролиттям і статевою розбещеністю. Вони навіть спалювали своїх дітей, приносячи жертви фальшивим богам (Числа 33:52; Єремії 7:31). Святість, справедливість та любов до свого народу спонукала Бога очистити землю від тих морально зіпсутих націй. Проте Бог дивився на серця людей і не винищував тих, хто бажав змінитись і служити йому. Цього не може жоден воєначальник!

[Ілюстрація на сторінці 31]

Чи хотів Ісус, щоб християни захищали його і своїх одновірців зі зброєю в руках?

[Ілюстрація на сторінці 31]

Свідки Єгови після звільнення з концентраційного табору в Бухенвальді (1945 рік)