Доглядачам та управителям. За днів Павла неповнолітня дитина зазвичай мала опікуна. Згідно з законом, доглядач опікувався неповнолітньою дитиною і також займався питаннями, пов’язаними з її майном. А управитель займався фінансовими справами всієї сім’ї. Хоча спадкоємець був «паном» свого спадку, але поки він був «ще дитиною», то мав не більше прав, ніж раб (Гл 4:1). Його життя контролювали інші, поки він не досяг повноліття. Павло каже, що це схоже на ситуацію, в якій перебували юдеї: вони були під Законом, аж поки Божий Син не звільнив їх у визначений час (Гл 4:4—7).

Принципами. Вжите тут слово загалом означає «основи будь-чого». Наприклад, воно стосувалося окремих звуків і літер грецького алфавіту — основних елементів, з яких утворювалися слова. Павло використовує це слово тут, а також в Кл 2:8, 20 в негативному значенні, коли говорить про основні принципи, якими керується світ, тобто суспільство людей, відчужених від Бога. Ці «принципи» можуть включати в себе 1) філософії, які ґрунтуються на міфах та людських міркуваннях (Кл 2:8), 2) небіблійні вчення юдаїзму, наприклад аскетизм і «поклоніння ангелам» (Кл 2:18), а також 3) вчення про те, що християни зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону, щоб отримати спасіння (Гл 4:4—5:4; Кл 2:16, 17). Християни в Галатії не потребували таких «принципів», оскільки мали можливість поклонятися Богові у кращий спосіб, на основі віри в Христа Ісуса. Якби християни добровільно залишалися під Мойсеєвим законом, який Павло прирівняв до опікуна (Гл 3:23—26), вони були б подібними до дітей, поневолених такими принципами. Натомість їхні стосунки з Богом мали нагадувати стосунки дорослого сина з батьком. Християнам у жодному разі не можна було «повертатись до марних, нічого не вартих принципів цього світу», до яких заохочували ті, хто не йшов за Христом (Гл 4:9).

Вечері. Очевидно, йдеться про пасхальну вечерю, яку Ісус спожив зі своїми учнями, перш ніж започаткував Господню вечерю. Тож Ісус відзначив Пасху відповідно до тогочасного звичаю. Він не змінив святкування і не вніс у нього нічого нового. Цим він дотримався Закону, під яким перебував як юдей. Однак відзначивши Пасху відповідно до Мойсеєвого закону, Ісус запровадив відзначення спомину своєї смерті, якої мав зазнати того самого дня.

В кінці відведеного часу. Букв. «коли прийшла повнота часу». В деяких перекладах Біблії вислів «відведений час» передано як «відповідний час», «призначений час». Цей вірш вказує на те, що Єгова встановив конкретний час, коли його єдинородний Син прийде на землю як Месія; так мала сповнитися Божа обіцянка про появу «потомства» (Бт 3:15; 49:10). Про визначений «час і... пору... стосовно Христа» писав також апостол Петро (1Пт 1:10—12). Крім того, натхнені Єврейські Писання вказували на те, що Месія має з’явитися в конкретний час (Дн 9:25). Тож Ісус народився 2 року до н. е., і його народила жінка, незаймана юдейська дівчина Марія.

Під законом. Під час свого земного служіння Ісус дотримувався Мойсеєвого закону, оскільки був юдеєм (Мт 5:17; див. коментар до Лк 22:20). Закон був скасований лише після Ісусової смерті (Рм 10:4).

Став прокляттям замість нас. У Мойсеєвому законі говорилося, що кожен, хто був зобов’язаний дотримуватися Закон-угоди, але порушував її постанови, мав бути проклятий. (Див. коментар до Гл 3:10.) У цьому вірші Павло цитує Пв 21:22, 23, де сказано, що тіла́ тих, хто був «проклятий Богом», вішали на стовпі. Тож задля блага юдеїв було необхідно, щоб Ісуса повісили на стовпі як проклятого злочинця. Він повністю взяв на себе прокляття, яке на них накладав Закон. Завдяки Ісусовій смерті кожен юдей, який повірив, що Ісус — Месія, міг звільнитися від цього прокляття. Хід думок Павла, можливо, перегукується з тим, що Ісус сказав фарисею Никодиму. (Див. коментар до Ів 3:14.)

Усиновлення. Букв. «надання становища сина». Поняття усиновлення було добре відомим у греко-римському світі. Найчастіше усиновляли не малих дітей, а підлітків і молодь. Іноді пани звільняли своїх рабів, щоб законно їх усиновити. Відомо, що римський імператор Август був проголошений названим сином Юлія Цезаря. Павло використовує поняття усиновлення, описуючи нове становище людей, яких покликав і вибрав Бог. Усі нащадки недосконалого Адама були рабами гріха, тож не могли вважатись Божими синами. Але на підставі Ісусової викупної жертви Єгова може звільнити їх з рабства гріха й усиновити та зробити співспадкоємцями з Христом (Рм 8:14—17; Гл 4:1—7). Між усиновленими особами і Богом встановлюються нові стосунки, і Павло підкреслює це, говорячи, що вони вигукують: «Авва, Батьку!» Раб не міг використовувати таке тепле звертання до свого пана. (Див. коментар до слова Авва у цьому вірші.) Єгова вирішує, кого саме хоче усиновити (Еф 1:5). Він помазує цих людей своїм духом і відтоді вважає їх своїми дітьми (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Проте вони стануть синами Бога у повному розумінні, коли воскреснуть до небесного життя і стануть співспадкоємцями з Христом, а для цього їм потрібно залишитися вірними до кінця свого життя на землі (Об 20:6; 21:7). Тому Павло говорить, що ці особи з нетерпінням чекають, коли Бог їх усиновить, визволить з їхніх тіл на основі викупу (Рм 8:23).

Викупив і визволив. Ісус, заплативши викуп, визволив тих, хто перебував під законом, тобто віруючих юдеїв. Павло далі говорить: «Щоб ми [очевидно, всі галати — і юдеї, і язичники, які стали християнами] були всиновлені Богом». Грецьке слово ексаґора́зо (перекладене як «викупив і визволив») також вживається в Гл 3:13, де Павло говорить: «Христос же викупив нас і звільнив від прокляття Закону, оскільки став прокляттям замість нас». (Див. коментар до Гл 3:13.)

Всиновлені. У Грецьких Писаннях Павло кілька разів згадує про всиновлення, описуючи нове становище тих, кого Бог покликав і вибрав. Вони отримують надію на безсмертне життя в небі. Як нащадки недосконалого Адама, вони перебували в рабстві гріха і тому не є Божими синами від народження. Завдяки Ісусовій жертві, яка очищає від гріха, вони можуть бути всиновлені і стати «співспадкоємцями з Христом» (Рм 8:14—17). Не вони вирішують, чи будуть всиновлені, чи ні. Це вирішує Бог, який вибирає їх згідно зі своєю волею (Еф 1:5). Бог визнає їх своїми дітьми, тобто синами, коли дає їм можливість народитися завдяки святому духу (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Але для того щоб стати духовними синами Бога в повному розумінні цього слова, вони повинні залишатися вірними до кінця свого земного життя (Рм 8:17; Об 21:7). Ось чому Павло каже: «Ми... з нетерпінням чекаємо, коли Бог нас усиновить, визволить з наших тіл на основі викупу» (Рм 8:23; див. коментар до Рм 8:15). У давнину поняття всиновлення було добре відомим. У греко-римському суспільстві всиновлення приносило користь передусім тій людині, яка всиновлювала, а не тій, яку всиновлювали. Але, як наголошує Павло, Єгова з любові всиновлює людей задля їхнього блага (Гл 4:3, 4).

Дух свого Сина. Тут «дух» стосується Божого святого духу, тобто діючої сили. Коли Бог помазує християн, він через свого Сина посилає цей дух в їхні серця. (Пор. Дії 2:33 і коментар до Дії 16:7.)

Авва. Це грецька транслітерація слова, що має єврейське або арамейське походження і в Грецьких Писаннях трапляється тричі. Це слово буквально означає «батько». В мові оригіналу воно було теплим, ніжним звертанням сина до батька. (Див. коментар до Мр 14:36.) Павло вживає це слово тут і в Рм 8:15, коли говорить про християн, яких Бог покликав стати його народженими духом синами. Оскільки вони всиновлені, то можуть звертатися до Єгови як до Батька; таке звертання ніколи не міг використати раб, хіба що пан усиновив його. Отже, хоча помазані християни є «Божими рабами» і «були куплені за високу ціну», вони також є синами в домі люблячого Батька. І завдяки святому духу вони добре це усвідомлюють (Рм 6:22; 1Кр 7:23).

Батьку. Слово Авва вживається у Грецьких Писаннях тричі, і кожного разу за ним іде його грецький відповідник го пате́р, який буквально означає «батько» і передається як «Батьку».

Через дух Ісус. Очевидно, йдеться про те, що Ісус послуговувався святим духом, або діючою силою, який «Батько... дав йому» (Дії 2:33). Як голова християнського збору, Ісус через цей дух керував проповідницькою працею перших християн, показуючи, куди їм слід спрямовувати свої зусилля. Цього разу Ісус використав «святий дух», щоб заборонити Павлу та його товаришам проповідувати в провінції Азії та Віфінії (Дії 16:6—10). Однак пізніше ці території почули добру новину (Дії 18:18—21; 1Пт 1:1, 2).

Авва. В тексті оригіналу — це грецька транслітерація слова, що має єврейське або арамейське походження і в Грецьких Писаннях трапляється тричі (Рм 8:15; Гл 4:6). Це слово буквально означає «батько». Воно поєднує в собі теплоту, характерну для слова «тато», і пошану, властиву слову «батько». Це було одне з перших слів, які вчилася вимовляти дитина. Проте, як видно зі стародавніх єврейських і арамейських творів, його міг використовувати і дорослий син у звертанні до свого батька. Тож це слово містило думку про ніжну прив’язаність і не було титулом. Те, що Ісус використав його, показує, наскільки близькими і теплими були його стосунки з Батьком.

Добре знати тебе. Або «здобувати знання про тебе; продовжувати дізнаватись про тебе». Грецьке слово ґіно́ско в основному означає «знати». Вжите тут у теперішньому часі, воно передає думку про тривалу дію. Ця форма дієслова може вказувати на процес «здобуття знань про когось; кращого знайомства з кимось». Також вона може містити думку про постійні зусилля, яких докладає людина, щоб більше дізнатися про того, кого вже знає. В цьому контексті це дієслово означає розвивати все ближчі стосунки з Богом, постійно набуваючи знань про Бога та Христа і поглиблюючи до них своє довір’я. Безперечно, щоб розвинути з кимось близькі стосунки, недостатньо знати, як його звати або ким він є. Важливо дізнатись, що йому подобається, а що не подобається, які в нього цінності і моральні норми (1Ів 2:3; 4:8).

Принципами. Вжите тут слово загалом означає «основи будь-чого». Наприклад, воно стосувалося окремих звуків і літер грецького алфавіту — основних елементів, з яких утворювалися слова. Павло використовує це слово тут, а також в Кл 2:8, 20 в негативному значенні, коли говорить про основні принципи, якими керується світ, тобто суспільство людей, відчужених від Бога. Ці «принципи» можуть включати в себе 1) філософії, які ґрунтуються на міфах та людських міркуваннях (Кл 2:8), 2) небіблійні вчення юдаїзму, наприклад аскетизм і «поклоніння ангелам» (Кл 2:18), а також 3) вчення про те, що християни зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону, щоб отримати спасіння (Гл 4:4—5:4; Кл 2:16, 17). Християни в Галатії не потребували таких «принципів», оскільки мали можливість поклонятися Богові у кращий спосіб, на основі віри в Христа Ісуса. Якби християни добровільно залишалися під Мойсеєвим законом, який Павло прирівняв до опікуна (Гл 3:23—26), вони були б подібними до дітей, поневолених такими принципами. Натомість їхні стосунки з Богом мали нагадувати стосунки дорослого сина з батьком. Християнам у жодному разі не можна було «повертатись до марних, нічого не вартих принципів цього світу», до яких заохочували ті, хто не йшов за Христом (Гл 4:9).

Ви пізнали Бога. Багато християн в Галатії «пізнали Бога» завдяки проповідуванню Павла. Дієслово, перекладене в цьому вірші як «пізнали» і «пізнав», може передавати думку про те, що особа має близькі стосунки з тим, кого знає (1Кр 8:3; 2Тм 2:19). Отже, «пізнати Бога» — це щось більше, ніж знати основні факти про нього. Це означає розвивати з ним особисті стосунки. (Див. коментар до Ів 17:3.)

Точніше, коли Бог пізнав вас. Як видно з цих слів Павла, для того щоб людина «пізнала Бога», Бог має визнати, тобто схвалити, її. За визначенням одного словника, грецьке слово, що перекладається як «знати; бути знаним», означає «мати особисті стосунки з кимось, добре розуміти, ким є ця особа, а також визнавати, що вона є цінною». Щоб отримати визнання Бога, людина своєю поведінкою має віддзеркалювати Божі риси, норми і цінності.

Нічого не вартих. Деякі християни в Галатії знову поверталися до принципів, за якими колись жили. Можливо, це стосувалося філософських вчень або переконання, що християнам потрібно і далі дотримуватися Мойсеєвого закону, повністю або частково (Кл 2:8, 16—18, 20; див. коментар до Гл 4:3). Павло називає ці принципи «нічого не вартими» і вживає грецьке слово, яке буквально означає «бідний, нужденний». У переносному значенні це слово може означати «жалюгідний» або «нікчемний». Ці принципи були справді «нічого не вартими» у порівнянні з духовним багатством, яке християни могли здобути завдяки Христу Ісусу.

Днів, місяців, пір і років. Павло говорить тут про особливі події, які, згідно з Мойсеєвим законом, мав відзначати Божий народ. Наприклад, ізраїльтяни мали відзначати суботу і суботній рік (Вх 20:8—10; Лв 25:4, 8, 11), новомісяччя (Чс 10:10; 2Хр 2:4), щорічний День примирення (Лв 16:29—31), Пасху (Вх 12:24—27), Свято прісного хліба (Лв 23:6), Свято тижнів (Вх 34:22) і Свято наметів (Лв 23:34). Кожну з цих подій святкували у конкретний час. Деякі християни в Галатії раніше перебували під Мойсеєвим законом і протягом багатьох років вірно його дотримувалися. Але вони з радістю прийняли звістку про викупну жертву Христа, і це дало їм можливість отримати пов’язані з нею благословення та звільнитися з рабства Мойсеєвого закону (Дії 13:38, 39). Павло переживав за тих, хто знову ставав рабом Закону та скрупульозно відзначав всі ті події, і його переживання були оправдані (Гл 4:11). Подібно, якби колишні язичники поверталися до своїх релігійних обрядів, це свідчило б, що їм бракує віри в Христову викупну жертву.

Через мою хворобу. Можливо, Павло страждав через якісь проблеми з очима (Гл 4:15; 6:11; пор. Дії 23:1—5). Хоч би про яку хворобу говорив Павло, саме через неї в нього з’явилася перша нагода звіщати добру новину в Галатії. Мабуть, це сталося під час його першої місіонерської подорожі приблизно в 47—48 роках н. е. Саме тоді він разом з Варнавою побував у Галатії та відвідав такі міста, як пісідійська Антіохія, Іконія, Лістра і Дервія (Дії 13:14, 51; 14:6, 21). Пізніше, приблизно 49 року н. е., перед тим як написати цього листа, Павло знову відвідав ці міста в Галатії (Дії 15:40—16:1).

Вийняли б власні очі й віддали б мені. Павло використовує поширений на той час образний вислів, щоб наголосити, як сильно галати його любили. Вони були готові заради нього пожертвувати всім, навіть чимось настільки цінним, як власні очі. Ці слова були дуже доречні, якщо «хвороба», про яку він згадував у попередніх віршах, була пов’язана з очима (Гл 4:13, 14; див. також Дії 23:2—5; 2Кр 12:7—9; Гл 6:11).

Мої дітоньки. У цьому вірші Павло порівнює себе до матері, а християн у Галатії до дітей. Він говорить: «Заради [вас] я знову зношу пологові муки». Очевидно, Павло хоче сказати, що дуже переживає за одновірців у Галатії і прагне, щоб вони стали зрілими християнами. Хоча в деяких стародавніх рукописах вживається грецьке слово те́кнон («дитина»), в інших авторитетних рукописах вживається зменшувальна форма грецького слова текнı́он («дітоньки»). Тому «Переклад нового світу» використовує слово «дітоньки». У Грецьких Писаннях зменшувальна форма часто вживається для того, щоб надати слову теплого емоційного забарвлення. Тож це слово можна також перекласти як «любі діти» або «улюблені діти». (Див. глосарій, «Зменшувальна форма іменника».)

Христос визволив нас, щоб ми мали саме таку свободу. У своєму листі Павло приділяє особливу увагу «свободі, котру ми маємо як служителі Христа Ісуса» (Гл 2:4). Це видно з того, що він кілька разів використовує грецькі слова, які означають «свобода» і «вільний». Він протиставляє цю свободу рабству, про яке говориться в попередньому розділі. Цей вислів також можна перекласти як «Христос визволив нас її свободою», і це наголошує на тому, що таку свободу можуть мати лише діти вільної жінки — «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26).

Вільної. Цей термін вживається стосовно Авраамової дружини Сарри і «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26). Павло порівнює тогочасний Єрусалим, який «перебуває у рабстві», до служниці Агар (Гл 4:25). Ні народ Ізраїля, ні його столиця Єрусалим не могли називатися вільною жінкою, бо Закон не давав їм цього статусу. Закон показував, що вони перебувають під владою гріха, а отже, є рабами. На відміну від них, символічна дружина Бога, вишній Єрусалим, як і Сарра, завжди була вільною жінкою. Тому тих, хто стають «дітьми... вільної», Божий Син звільняє з рабства гріха і рабства Мойсеєвого закону (Гл 4:31; 5:1 і коментар; Ів 8:34—36).

За тілом. Грецьке слово саркс тут вказує на належність до людського роду, на тілесне (земне) походження, тобто на походження Ісуса як людини. Марія походила з племені Юди і була нащадком Давида, тому її син Ісус за тілом був потомком Давида. Як «корінь і потомок Давида» по лінії матері, Ісус мав право на «престол [свого] батька Давида» за спадковістю (Об 22:16; Лк 1:32). По лінії свого названого батька Йосипа, також нащадка Давида, Ісус мав право на престол Давида за законом (Мт 1:1—16; Дії 13:22, 23; 2Тм 2:8; Об 5:5).

Звичайним шляхом. Букв. «за тілом». (Див. коментар до Рм 1:3.)

Має символічне значення. Або «потрібно розуміти як алегорію». Тут Павло використовує алегорію, тобто розповідь, в якій люди, речі і події є символами чогось іншого. У цій символічній розповіді, яка ґрунтується на Буття 16—21, Павло протиставляє «вільну [жінку]» (Сарру) і «служницю» (Агар) (Гл 4:22—5:1; див. медіагалерею, «Дві жінки із символічної розповіді»).

Жінки означають дві угоди. Очевидно, тут йдеться про Закон-угоду Мойсея та угоду з Авраамом. Агар і Сарра не представляли цих угод. Але в пророчій оповіді Павла вони представляють те, наскільки різними можуть бути стосунки між Богом і його народом: коли Божий народ був під Закон-угодою, то, по суті, перебував у символічному рабстві, а завдяки угоді з Авраамом міг отримати справжню свободу.

Звичайним шляхом. Букв. «за тілом». (Див. коментар до Рм 1:3.)

Переслідував. Тут Павло посилається на Бт 21:9, де сказано, що Ізмаїл «насміха[в]ся з Ісака». Ізмаїл був народжений звичайним шляхом. А Ісак був народжений завдяки духу, оскільки Єгова з допомогою свого духу відновив дітородні функції Авраама і Сарри і так виконав свою обіцянку (Бт 12:3; 13:14—16; 17:7—9, 19; Гл 4:28). Кажучи так само є і тепер, Павло проводить паралель між тим, що Ізмаїл переслідував Ісака (Гл 4:24), і ситуацією, яка склалася за його днів. Він пояснює, що помазаних духом послідовників Ісуса, «дітей за обіцянкою» (Гл 4:28), переслідували юдеї, які вважали себе законними спадкоємцями Авраама.

За тілом. Грецьке слово саркс тут вказує на належність до людського роду, на тілесне (земне) походження, тобто на походження Ісуса як людини. Марія походила з племені Юди і була нащадком Давида, тому її син Ісус за тілом був потомком Давида. Як «корінь і потомок Давида» по лінії матері, Ісус мав право на «престол [свого] батька Давида» за спадковістю (Об 22:16; Лк 1:32). По лінії свого названого батька Йосипа, також нащадка Давида, Ісус мав право на престол Давида за законом (Мт 1:1—16; Дії 13:22, 23; 2Тм 2:8; Об 5:5).