Виправилися. Або «були приведені у відповідність». Грецьке слово ката́ртісіс, перекладене як «виправилися», у Грецьких Писаннях вживається лише тут. Цим словом і спорідненими словами описують приведення чогось до належного стану. Наприклад, в Мт 4:21 дієслово катартı́зо перекладається як «лагодили [сіті]». Те саме дієслово використовується в Гл 6:1, де мова йде про духовне виправлення одновірця, який ступив на хибний шлях. Споріднений іменник катартісмо́с, перекладений в Еф 4:12 як «виправляли», іноді використовувався в медичних текстах для опису вправляння кістки, кінцівки або суглоба.

Ступить на хибний шлях. Грецьке слово пара́птома, перекладене, як «ступить на хибний шлях», буквально означає «падіння поряд» і може стосуватися різних проступків — від помилки в судженнях до серйозного порушення Божого закону (Мт 6:14; Рм 5:15, 17; Еф 1:7; 2:1, 5). Той, хто ступає на хибний шлях, не дотримується Божих праведних вимог. Така людина іде у неправильному напрямку, хоча, можливо, ще не вчинила серйозного гріха.

Ви, духовно зрілі. Вжите тут грецьке слово пнеуматіко́с споріднене зі словом пне́ума («дух»), яке використовується у вислові «Божий святий дух», тобто діюча сила (Еф 4:30). Отже, для того щоб когось виправляти, зрілі християни повинні мати не лише знання, мудрість і досвід. Інші мають чітко бачити, що такі християни постійно слухаються керівництва Божого святого духу (Гл 5:16, 18, 25).

Намагайтесь виправити. Грецьким дієсловом катартı́зо описують приведення чогось до належного стану, приведення у відповідність. У цьому контексті це дієслово стосується духовного виправлення одновірця, який ступив на «хибний шлях». Оскільки це дієслово вжите у недоконаній формі (формі імперфекта), воно перекладено «намагайтесь виправити», і це вказує на те, що «духовно зрілі» християни докладають всіх зусиль, щоб допомогти людині повернутися на правильний шлях. Але чи людина виправиться, залежить від того, чи вона послухається порад. Те саме дієслово вживається в Мт 4:21 і перекладається як «лагодили [сіті]». Споріднений іменник катартісмо́с, перекладений в Еф 4:12 як «виправляли», іноді використовувався в медичних текстах для опису вправляння кістки, кінцівки або суглоба. (Див. коментарі до 2Кр 13:9; Еф 4:12.)

Пильнуйте за собою. Або «дивіться за собою; звертайте пильну увагу на себе». В оригіналі тут Павло переходить з множини на однину, звертаючись, по суті, до кожного християнина, який виправляє одновірців. Павло каже, щоб такий християнин був дуже обережним і не піддавався спокусам, про які попереджає інших. У цьому вислові також міститься застереження не бути праведним у власних очах і не ставитися зверхньо до інших (1Кр 10:12).

Виправляли. Грецький іменник, перекладений тут як «виправляли» (катартісмо́с), стосується приведення чогось до належного стану або у відповідність до чогось. Він також може передавати думку про підготовку до виконання певного завдання. Деколи це слово використовували в медичних текстах для опису вправляння кістки, кінцівки або суглоба. (Див. коментар до 2Кр 13:9.) Ісус виправив «святих», тобто допоміг їм узгодити їхнє мислення і поведінку з волею і мисленням Бога. Християни отримали таке виправлення, або навчання, від «людей, які стали дарами», тобто від помазаних духом наглядачів, яких Ісус дав збору (Еф 4:8, 11, 12; 1Кр 16:15—18; 2Тм 2:2; Тит 1:5).

Власну ношу. Або «власну ношу відповідальності». Грецьке слово фортı́он, яке Павло тут використовує, стосується чогось, що потрібно носити, але не передає жодної думки про вагу. Це не «тягарі», про які йдеться у вірші 2, адже людина, яка має такі важкі тягарі, іноді потребує допомоги. (Див. коментар.) Вжите в цьому вірші слово стосується особистої ноші відповідальності перед Богом, яку кожен християнин повинен носити. Згідно з одним словником, це грецьке слово «було військовим терміном, що означав спорядження або речовий мішок воїна».

Не переставайте носити тягарі одне одного. Словом «тягарі» тут перекладена форма множини грецького слова ба́рос. Буквально воно означає «важкі речі» і також може перекладатися як «труднощі». Цю пораду Павло дає після того, як в попередньому вірші говорить про спробу виправити людину, яка в духовному розумінні «ступила на хибний шлях». Наслідки такого хибного кроку можуть бути занадто важкими, щоб «нести» їх без сторонньої допомоги. Християни, які завжди готові допомогти своїм одновірцям нести тягарі, виявляють любов і так викону[ють] закон Христа (Ів 13:34, 35). Але, як сказано у віршах 3—5, це не означає носити чиюсь «ношу» (грецькою фортı́он), тобто ношу духовної відповідальності перед Богом. (Див. коментар до Гл 6:5.)

Закон Христа. Цей закон включає в себе всі вчення Ісуса, а також те, що написали послідовники Христа під керівництвом Божого духу в Грецьких Писаннях. Як і було сказано в пророцтві Єремії, цей закон замінив Закон-угоду Мойсея (Єр 31:31—34; Єв 8:6—13). Однак Христос не створював цих законів і принципів, а отримав їх від Великого Законодавця, Єгови (Ів 14:10). Грецький вислів, перекладений в цьому вірші як «закон Христа», у Грецьких Писаннях вживається лише тут, але подібне формулювання використовується також в 1Кр 9:21. Цей закон ще названий «досконалим законом, що несе свободу» (Як 1:25), «законом вільного народу» (Як 2:12) і «законом віри» (Рм 3:27).

Не переставайте носити тягарі одне одного. Словом «тягарі» тут перекладена форма множини грецького слова ба́рос. Буквально воно означає «важкі речі» і також може перекладатися як «труднощі». Цю пораду Павло дає після того, як в попередньому вірші говорить про спробу виправити людину, яка в духовному розумінні «ступила на хибний шлях». Наслідки такого хибного кроку можуть бути занадто важкими, щоб «нести» їх без сторонньої допомоги. Християни, які завжди готові допомогти своїм одновірцям нести тягарі, виявляють любов і так викону[ють] закон Христа (Ів 13:34, 35). Але, як сказано у віршах 3—5, це не означає носити чиюсь «ношу» (грецькою фортı́он), тобто ношу духовної відповідальності перед Богом. (Див. коментар до Гл 6:5.)

Власну ношу. Або «власну ношу відповідальності». Грецьке слово фортı́он, яке Павло тут використовує, стосується чогось, що потрібно носити, але не передає жодної думки про вагу. Це не «тягарі», про які йдеться у вірші 2, адже людина, яка має такі важкі тягарі, іноді потребує допомоги. (Див. коментар.) Вжите в цьому вірші слово стосується особистої ноші відповідальності перед Богом, яку кожен християнин повинен носити. Згідно з одним словником, це грецьке слово «було військовим терміном, що означав спорядження або речовий мішок воїна».

Людина, яку навчають Божого слова. Під висловом «Боже слово» маються на увазі істини, які походять від Бога, та вчення Ісуса Христа. У своїх листах Павло підкреслює важливість навчання у християнському зборі. Він часто вживає грецьке слово діда́ско, яке передає думку про те, що хтось наставляє, пояснює, наводить переконливі аргументи і докази (Рм 2:21; 12:7; 1Кр 4:17; Кл 3:16; 2Тм 2:2; див. коментар до Мт 28:20). Однак, говорячи у цьому вірші про «людину, яку навчають Божого слова», і того, «хто її навчає», Павло вживає слово катехе́о, яке має вужче значення. Це слово буквально означає «звучати вниз» і може передавати думку про усне навчання. (Див. коментар до Дії 18:25.) Завдяки такому навчанню «Боже слово» закарбовується в розумі та серці людини, і вона може стати добрим вчителем для інших (2Тм 2:2).

Ділиться всіляким добром з тим, хто її навчає. Павло заохочує «людину, яку навчають», ділитися зі своїм вчителем як матеріальними, так і духовними речами; принцип, закладений в цій пораді, можна знайти і в інших біблійних віршах (Мт 10:9, 10; Рм 15:27 і коментар; 1Кр 9:11, 13, 14; 1Тм 5:17, 18; Єв 13:16). Грецький вислів, перекладений як «ділиться», може також передавати думку про те, що учень слухає і застосовує те, чого його навчають. Він говорить про свою віру і переконання, і так сам стає вчителем доброї новини. Тоді і вчитель, і учень роблять «всіляке добро» (2Тм 2:2).

Були їхніми боржниками. Або «були їм винні; мали борг перед ними; були їм зобов’язані». У Біблії грецьке слово, перекладене як «боржник», та схожі за значенням слова передають думку не лише про фінансові зобов’язання, а й про зобов’язання загалом. (Див. коментар до Рм 1:14.) Павло хотів сказати, що християни з язичників були в боргу перед єрусалимськими християнами з юдеїв, які допомогли їм духовно. Тому логічно, що вони мали допомагати матеріально своїм нужденним братам з юдеїв (Рм 15:26).

Навчений. Дієслово катехе́о буквально означає «звучати вниз» і може передавати думку про усне навчання. Коли учень знову й знову чує істини з Божого Слова, вони закарбовуються в його розумі та серці, і він у свою чергу може стати добрим вчителем для інших. (Пор. Гл 6:6, де те саме грецьке слово вживається двічі.)

Навчаючи їх. Грецьке слово, яке перекладається як «навчати», містить думку про навчання, пояснення, наведення переконливої аргументації і доказів. (Див. коментарі до Мт 3:1; 4:23.) Навчати людей дотримуватися всього того, що наказав Ісус,— це тривалий процес. Необхідно допомагати їм застосовувати вчення Ісуса, наслідувати його приклад і самим ставати вчителями (Ів 13:17; Еф 4:21; 1Пт 2:21).

Насміхатися. Вжите тут грецьке слово буквально означає зверхньо ставитися, задираючи носа. Воно може включати в себе зверхнє ставлення і глузування, а навіть непокору і презирство. Павло застерігає від такого небезпечного мислення — думати, ніби можна зневажливо ставитися до принципів з Божого Слова і безкарно їх ігнорувати.

Що людина посіє, те й пожне. За днів Павла це була відома приказка. Очевидно, вона виникла в давнину у суспільстві, де люди займалися рільництвом. Ця приказка констатує просту істину: виросте лише те, що посадили. У стародавні часи вона зазвичай мала негативний відтінок: людина пожинає негативні наслідки неправильної поведінки або вчинків. Але Павло також каже, що правильні вчинки можуть привести до добрих результатів — до «вічного життя» (Гл 6:8). Цей незмінний принцип простежується і в інших частинах Біблії (Пр 11:18; 22:8; Ос 8:7; 10:12; 2Кр 9:6; див. коментарі до Гл 6:8).

Хто сіє з думкою про дух. Тобто людина, яка поводиться так, що Божий святий дух може без перешкод впливати на її життя, і це допомагає їй виявляти плід духу. Така людина «пожне від духу вічне життя» (Мт 19:29; 25:46; Ів 3:14—16; Рм 2:6, 7; Еф 1:7).

Той, хто сіє з думкою про свою плоть. Тобто людина, що займається «учинками плоті», які є наслідком гріховних бажань (Гл 5:19—21). Якщо людина «сіє» такі вчинки, то плодом, або результатом, цього буде те, що вона пожне від плоті тління. Коли перший чоловік згрішив, то він і всі його нащадки опинилися в неволі тління (Рм 5:12; 8:21 і коментар). Результатом такої неволі є недосконалість, яка призводить не лише до хвороб, старіння і смерті, а й до морального і духовного занепаду. Отже, «той, хто сіє з думкою про свою плоть», не отримає вічного життя. (Пор. 2Пт 2:12, 18, 19.)

Неволі тління. Грецьке слово, перекладене як «тління», означає «розпад; псування; руйнування». «Неволя тління» є наслідком гріха, вона робить тіло недосконалим і веде його до хвороб, старіння і смерті. Але це не означає, що тіло досконалої людини не є тлінним; це видно зі слів Павла, який сказав, що Бог воскресив Ісуса з мертвих, «щоб той більше ніколи не повертався до тління», тобто не повертався до життя в тлінному людському тілі (Дії 13:34). Досконалий Адам теж мав тлінне, смертне тіло. Однак якби він залишався слухняним Богові, то жив би вічно. Згрішивши, Адам опинився в неволі тління і зазнав його згубних наслідків. Через Адама в цю неволю потрапили всі його нащадки, увесь людський рід (Рм 5:12). Отримати славну свободу дітей Божих означає звільнитись з цієї неволі і зрештою стати справжніми синами Бога, як колись був Адам (Лк 3:38). Єгова обіцяє таку свободу і вічне життя тим, «хто сіє з думкою про дух». Натомість «той, хто сіє з думкою про свою плоть, пожне від плоті тління» і не отримає такої свободи і вічного життя (Гл 6:8).

Той, хто сіє з думкою про свою плоть. Тобто людина, що займається «учинками плоті», які є наслідком гріховних бажань (Гл 5:19—21). Якщо людина «сіє» такі вчинки, то плодом, або результатом, цього буде те, що вона пожне від плоті тління. Коли перший чоловік згрішив, то він і всі його нащадки опинилися в неволі тління (Рм 5:12; 8:21 і коментар). Результатом такої неволі є недосконалість, яка призводить не лише до хвороб, старіння і смерті, а й до морального і духовного занепаду. Отже, «той, хто сіє з думкою про свою плоть», не отримає вічного життя. (Пор. 2Пт 2:12, 18, 19.)

Хто сіє з думкою про дух. Тобто людина, яка поводиться так, що Божий святий дух може без перешкод впливати на її життя, і це допомагає їй виявляти плід духу. Така людина «пожне від духу вічне життя» (Мт 19:29; 25:46; Ів 3:14—16; Рм 2:6, 7; Еф 1:7).

Не знеохочуймося. Або «не знесилюймося». Вжите тут грецьке слово може передавати думку про те, щоб не опускати рук, не втрачати за́пал, коли робимо добро. (Див. коментар до 2Кр 4:1.)

Ми не падаємо духом. Або «не опускаємо рук (не знеохочуємося)». Тут цей вислів показує, що Павло і його товариші не дозволяли собі ослабнути чи втратити за́пал у «служінні».

Можливість. Або «сприятливий час». Грецьке слово кайро́с деколи перекладається як «пора» або «визначений час». В Еф 5:16 (див. коментар) це слово вживається у вислові «якнайліпше використовуючи час».

Одновірцям. Або «тим, хто належить до дому (сім’ї) віри». Вжите у цьому вірші грецьке слово стосується членів буквальної сім’ї або тих, хто живе під одним дахом (1Тм 5:8). У греко-римському суспільстві це грецьке слово могло означати близьких між собою людей, які мали спільну мету, ідеї чи переконання. Воно влучно описувало християн у зборах першого століття, які зустрічалися в приватних домах (Рм 16:3—5) і між якими був тісний духовний зв’язок (Еф 2:19).

Якнайліпше використовуючи час. Букв. «викупляючи визначений час». Цей вислів також вживається в Кл 4:5. Щоб застосувати цю пораду, потрібно чимось пожертвувати: треба відмовитись від якихось менш важливих занять, щоб викупити час на духовні справи. Павло говорить тут не про час взагалі, а про конкретний період, або пору. Тоді для християн в Ефесі був сприятливий період — вони мали відносну свободу і могли без перешкод виконувати своє служіння. Павло заохочував їх не пропустити таку нагоду і якнайліпше використати цей час.

Я власноруч пишу вам. Павло зазвичай диктував свої листи секретареві, але цей лист він, очевидно, написав сам. (Див. Рм 16:22 і коментар.)

Тертій. Той, хто записав лист Павла до римлян, і єдиний з усіх секретарів Павла, названий на ім’я. Вислів християнські вітання свідчить про те, що Тертій був вірним християнином. Він, мабуть, належав до коринфського збору. Тертій додав від себе слова вітання римлянам, можливо, тому, що знав багатьох християн у Римі.

Люди, які хочуть добре виглядати зовні. Або «люди, які хочуть справляти добре враження в тілі». В тексті оригіналу вжито слово «тіло», і в цьому контексті воно стосується фізичного тіла, а отже, пов’язане з тим, що можуть побачити інші. Декотрі люди, які називали себе християнами, навчали, що Боже схвалення отримують лише ті, хто є обрізаний і дотримується інших вимог Мойсеєвого закону. Але насправді вони просто хотіли справити добре враження на юдеїв. Вони робили все, «аби тільки їх не переслідували» юдеї, які вороже ставилися до християнства. Надто переймаючись тим, щоб «добре виглядати зовні», і наполягаючи на обрізанні, вони, по суті, заперечували, що спасіння можна отримати лише завдяки Ісусовій смерті.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій.)

Стовп мук Христа. Тут вислів «стовп мук» (грецькою стауро́с) вказує на Ісусову смерть на стовпі. Ісус зазнав такої смерті, щоб люди могли звільнитися з рабства гріха, примиритися з Богом і мати з ним добрі стосунки. Юдеї «переслідували» Павла, бо він вірив, що спасіння можна отримати лише завдяки Ісусовій смерті на стовпі мук, і звіщав про це іншим.

Став мертвим. Або «був страчений на стовпі». Павло навчав, що спасіння можна отримати завдяки Ісусовій смерті на стовпі мук. За це світ ненавидів Павла і вважав його злочинцем, який заслуговує смерті. Але Павло вважав, що смерті заслуговує світ.

Важливим є лише нове створіння. Кожен помазаний християнин є новим створінням, тобто він — народжений духом Божий син, який має надію правити з Христом в небесному Царстві (Гл 4:6, 7). Крім того, помазані християни є частиною християнського збору, «Ізраїля Божого» (Гл 6:16 і коментар), який теж є новим духовним створінням. (Див. коментар до 2Кр 5:17.) Тому для Бога не має значення, чи християнин обрізаний, чи ні.

Є новим створінням. Кожен помазаний християнин є новим створінням, тобто він — народжений духом Божий син, який має надію правити з Христом в небесному Царстві (Гл 4:6, 7). Хоча після завершення шостого дня творення Бог більше не створював нічого матеріального (Бт 2:2, 3), він продовжує творити нові духовні речі.

Ізраїлем Божим. Цей вислів вживається в Біблії лише раз і стосується духовного Ізраїля, а не буквальних нащадків Якова, чиє ім’я було змінене на Ізраїль (Бт 32:22—28). З попереднього вірша (Гл 6:15) видно, що ті, хто належить до «Ізраїля Божого», не зобов’язані обрізатися. Пророк Осія передрік, що Бог буде прихильно ставитись до народу, серед якого будуть язичники. Бог пообіцяв: «Я... скажу не своєму народу: “Ти мій народ”» (Ос 2:23; Рм 9:22—25). Хоча до духовного Ізраїля входили юдеї за походженням і прозеліти (Дії 1:13—15; 2:41; 4:4), вони становили «лише останок», тобто невелику частину, відкинутого Богом буквального Ізраїля (Іс 10:21, 22; Рм 9:27). Згодом Павло написав християнам у Римі: «Не кожен, хто походить від Ізраїля, обов’язково є “Ізраїлем”» (Рм 9:6; див. також коментарі до Дії 15:14; Рм 2:29; 9:27; 11:26).

Юдей. Грецьке слово іуда́йос є відповідником єврейського слова йегудı́, яке означає «той, що належить Юді» і в Єврейських Писаннях перекладається як «юдей; юдейський». Після вавилонського вигнання слово «юдей» стосувалося вже всіх ізраїльтян. (Див. глосарій, «Юдей».) В Бт 29:35 ім’я Юди пов’язане з єврейським дієсловом, перекладеним як «вихваляти», і означає «той, кого вихваляють». Вважається, що Павло вживає гру слів, використовуючи значення єврейського слова, що перекладається як «юдей; Юда». Можливо, він хоче показати, що справжній «юдей» — це той, хто отримує похвалу від Бога, адже має обрізане серце і служить йому з чистих спонук. (Див. коментар до вислову обрı́зання... на серці в цьому вірші.) Павло каже, що Боже схвалення — найбільша похвала, яку можна отримати,— не залежить від походження людини. У I столітті християнин, який мав Боже схвалення, був духовним юдеєм, тобто належав до «Ізраїля Божого» (Гл 6:16).

За цим правилом. Тут вжито грецьке слово кано́н, яке походить від єврейського слова кане́, що означає «тростина». В давнину тростина використовувалась як вимірювальний інструмент (Єз 40:5). Павло вживає це слово в значенні «правило поведінки», тобто мірило. За допомогою цього мірила члени «Ізраїля Божого» мали визначати правильність своїх вчинків. Якщо вони вірили в те, що Бог через Христа виявив свою незаслужену доброту, і показували це своїми вчинками, то відчували такі «мир і милосердя», які раніше грішним людям були недосяжні (Гл 3:24, 25; пор. глосарій, «Канон (біблійний)»).

Ізраїлем Божим. Цей вислів вживається в Біблії лише раз і стосується духовного Ізраїля, а не буквальних нащадків Якова, чиє ім’я було змінене на Ізраїль (Бт 32:22—28). З попереднього вірша (Гл 6:15) видно, що ті, хто належить до «Ізраїля Божого», не зобов’язані обрізатися. Пророк Осія передрік, що Бог буде прихильно ставитись до народу, серед якого будуть язичники. Бог пообіцяв: «Я... скажу не своєму народу: “Ти мій народ”» (Ос 2:23; Рм 9:22—25). Хоча до духовного Ізраїля входили юдеї за походженням і прозеліти (Дії 1:13—15; 2:41; 4:4), вони становили «лише останок», тобто невелику частину, відкинутого Богом буквального Ізраїля (Іс 10:21, 22; Рм 9:27). Згодом Павло написав християнам у Римі: «Не кожен, хто походить від Ізраїля, обов’язково є “Ізраїлем”» (Рм 9:6; див. також коментарі до Дії 15:14; Рм 2:29; 9:27; 11:26).

Ізраїлем. Ім’я «Ізраїль» означає «той, хто бореться з Богом (домагається чогось у Бога); Бог бореться». Воно було дане Якову після того, як він боровся з ангелом за благословення. На відміну від Ісава, Яків цінував святе і з завзяттям боровся, щоб отримати Боже схвалення (Бт 32:22—28; Єв 12:16). Ті, хто належить до «Ізраїля Божого», наслідують Якова і виявляють подібну віру та готовність виконувати Божу волю. (Див. коментар до вислову Ізраїлем Божим у цьому вірші.)

І таким чином врятується весь Ізраїль. Тобто весь духовний Ізраїль, «Ізраїль Божий» (Гл 6:16; Рм 2:29). Згідно з наміром Бога, 144 000 духовних ізраїльтян мають бути врятовані і правити з його Сином у небі. Коли Павло говорить, що Божий намір сповниться «таким чином», то має на увазі символічне прищеплення гілок «дикої оливки», в результаті чого на «оливці садовій» росте багато плодоносних гілок (Рм 11:17—25; Об 7:4; 14:1, 3). Це означає, що християнам з язичників дозволяється стати частиною духовного Ізраїля. Дехто вважає, що грецький вислів на початку вірша слід перекладати як «і тоді» або «і зрештою», але багато словників і перекладів Біблії свідчать на користь варіанта «і таким чином».

Про Ізраїль Ісая вигукує. В цьому і наступному віршах Павло цитує з Іс 10:22, 23. Ісая передрік події 607 року до н. е., коли Єгова використав Вавилонську імперію, щоб виконати вирок над Ізраїлем. Загарбники завоювали весь край, у тому числі Єрусалим. Юдеїв забрали в полон до Вавилону на 70 років. Після цього до Єрусалима повернувся «лише останок», щоб відновити там правдиве поклоніння. У своєму листі до римлян Павло показує, що це пророцтво мало ще одне сповнення в І столітті н. е. Тоді відносно невелика кількість юдеїв, «останок», стали послідовниками Ісуса і таким чином в духовному розумінні повернулись до Єгови (Рм 11:4, 5). Пізніше до них приєдналися християни з язичників, і разом вони утворили духовний народ, «Ізраїль Божий» (Гл 6:16).

Народ для свого імені. Цей вислів, очевидно, перегукується з подібними висловами у Єврейських Писаннях, в уривках, де говориться, що Єгова вибрав собі народ як особливу власність (Вх 19:5; Пв 7:6; 14:2; 26:18, 19). Новий народ, що носив ім’я Єгови і був названий «Ізраїлем Божим», тобто духовним Ізраїлем, тепер складався не лише з юдеїв, а й з неюдеїв (Гл 6:16; Рм 11:25, 26а; Об 14:1). Цей народ мав вихваляти того, кого представляв, і прилюдно прославляти його ім’я (1Пт 2:9, 10). Подібно до буквального Ізраїля у давнину, члени духовного Ізраїля були «народом, який [Єгова] створив для себе, щоб він ніс [йому] хвалу» (Іс 43:21). Ранні християни сміливо проголошували, що Єгова — єдиний правдивий Бог і всі інші боги, яким тоді поклонялися люди,— фальшиві (1Фс 1:9).

Тавро Ісусового раба. Слово, перекладене як «тавро... раба» (форма множини грецького слова стı́ґма), в Грецьких Писаннях вживається лише тут. У грецькій нерелігійній літературі слово стı́ґма стосувалося тавра, яке складалося з різних знаків або літер і деколи було розпізнавальним знаком рабів, але могло стосуватися і шрамів. Можливо, Павло тут має на увазі шрами, які залишили на його тілі переслідувачі, і це показувало, що він є вірним рабом Христа (2Кр 4:10; 11:23—27; Флп 3:10). Або, можливо, йдеться не про буквальне тавро, а про те, що спосіб життя Павла, його християнське служіння і те, як він виявляв плід духу, чітко вказували, що він є рабом Христа.

З духом, який ви... виявляєте. Букв. «з вашим духом». Слово «дух» у цьому контексті стосується внутрішньої спонукальної сили або умонастрою, під впливом яких людина говорить або поводиться певним чином. Наприклад, в Біблії згадується про «спокійний і лагідний дух» (1Пт 3:4) і «дух лагідності» (Гл 6:1). У 2Тм 1:7 Павло протиставляє «дух сили, любові й розсудливості» «духу боягузтва». А весь лист до Тимофія він закінчує словами: «Господь нехай буде з духом, який ти виявляєш» (2Тм 4:22). Не лише одна людина, але ціла група може виявляти певний дух. Тут, в завершальних словах Листа до галатів, а також у Листі до філіппійців, Павло вживає грецький займенник у множині («ви; ваш») і цим висловлює побажання, щоб усі християни в тих зборах виявляли дух, який узгоджується з Божою волею і відображає приклад Христа (Флп 4:23).